Голотопія. Сім'яний канатик простягається від заднього краю яєчка до глибокого пахвинного кільця.
Будова. Він є комплексом анатомічних утворень, в який входять сім'явиносна протока з однойменними артерією і веною, яєчкова артерія, лозоподібне венозне сплетення, лімфатичні судини, гілки яєчкового нервового сплетення, рештки піхвового відростка очеревини. Усі вони ззовні всередину вкриті зовнішньою сім'яною фасцією, м'язом — підіймачем яєчка з фасцією, що його вкриває, і внутрішньою сім'яною фасцією.
Синтопія елементів канатика. Органи сім'яного канатика оточені пухкою клітковиною. У задньому відділі розташована сім'явиносна протока, попереду якого яєчкова артерія, ззаду — артерія сім'явиносної протоки. Однойменні вени
...
Читати далі »
|
Голотопія. Яєчко — парний орган, який належить до внутрішніх статевих органів чоловіка. Кожне яєчко розташоване у відповідній половині калитки і відділене одне від одного перегородкою. Ліве яєчко лежить нижче правого. Верхні кінці яєчок спрямовані вперед і вбік.
Будова. Яєчко має яйцеподібну форму, сплюснуте з боків. Його розміри (довжина — 4,5 см, ширина — 2,5 см, товщина — 3 см) не відповідають функціональним можливостям. Пружність яєчка під час пальпації залежить від наповнення сім'яною рідиною, з віком вона зменшується. Спереду і з боків яєчко вкрите нутрощевим листком піхвової (серозної) оболонки, під яким розташована білкова оболонка — щільна фіброзна пластинка, не здатна розтягуватися, тому при набряках яєчко стискається, що супроводжується сильним болем. Зсередини розташована багата на судини судинна оболонка.
...
Читати далі »
|
Калитка — це шкірний мішок, розділений перегородкою на два відділи, в яких розташовані чоловічі статеві залози (яєчки; testis) і калиткова частина сім'яних канатиків.
Пошарова топографія. Стінка калитки утворена тканинами, гомологічними шарам передньої черевної стінки: шкірою, м'ясистою оболонкою (tunica dartos), зовнішньою та внутрішньою сім'яними фасціями і піхвовою оболонкою яєчка.
Шкіра калитки тонка й еластична, надзвичайно чутлива до подразнень. По середній лінії розташований сагітальний шов, який утворився внаслідок зрощення двох закладок і є продовженням аналогічного шва промежини та статевого члена. Підшкірна жирова клітковина міститься лише біля кореня калитки.
<
...
Читати далі »
|
Виділяють три основні частини чоловічого сечівника: передміхурову (pars prostatica), перетинчасту (pars membranacea) і губчасту (pars spongiosa). Остання містить цибулинну, печеристу та головчасту частини. Довжина сечівника у дорослого чоловіка становить 16—18 см. На передміхурову частину припадає 3—4 см, на перетинчасту — 1,5 см і на губчасту — 14—15 см. Просвіт сечівника неоднаковий на всьому протязі: в ньому визначають три звуження та три розширення. Звуження розташовані в початковій частині сечівника — біля шийки сечового міхура, в місці переходу через сечостатеву діафрагму і на виході з головки статевого члена, розширення — в передміхуровій частині сечівника, ділянці цибулини статевого члена та біля його кінця (в ділянці човноподібної ямки). На передній стінці човноподібної ямки є складка слизової оболонки, що утворює заслінку човноподібної ямки (Герена), куди може впиратися катетер під ча
...
Читати далі »
|
Голотопія та скелетотопія. Корінь статевого члена (radix penis), розташований під шкірою основи калитки, зрощений з гілками сідничих і лобкових кісток, з лобковим симфізом і сечо-статевою діафрагмою. Від цих кісток починаються ніжки статевого члена, які сходяться в ділянці лобкового симфізу та продовжуються в тіло статевого члена.
Будова. Статевий член складається з кореня, тіла (corpus penis) і головки (glans penis). Основа члена утворена двома печеристими тілами (corpus cavernosus penis) і губчастим тілом (corpus spongiosus penis), які ззовні вкриті шкірою, підшкірною жировою клітковиною з поверхневою фасцією, глибокою фасцією та білковою оболонкою, від якої вглиб відходять відростки — перекладки. Між останніми формуються простори, що зумовлюють печеристу будову. Печеристі тіла розділені поздовжньою перегородкою статевого члена.
...
Читати далі »
|
Це частина ділянки промежини, яку завдяки певним особливостям розглядають окремо. До соромітної ділянки у чоловіків відносять статевий член, сечівник, калитку та її органи.
Межі ділянки відповідають розташуванню статевого члена й основи калитки.
|
Ділянка промежини спереду обмежена нижніми гілками лобкових і гілками сідничих кісток, збоку — сідничими горбами та крижово-горбовими зв'язками, ззаду — куприком. Під терміном "чоловіча промежина" розуміють проміжок між коренем калитки і відхідником, "акушерська промежина" — проміжок між задньою спайкою великих статевих губ і відхідником.
Умовна лінія, проведена від одного сідничого горба до другого, поділяє промежину на два відділи: передній (сечостатева ділянка; regio urogenitalis) і задній (відхідникова ділянка; regio analis).
Пошарова топографія. Шкіра промежини має різну товщину: тонша — біля калитки та статевих губ, товща, вкрита волоссям, — біля відхідника. Вона містить велику кількість потових і сальних залоз. По серединній лінії про
...
Читати далі »
|
Голотопія. Сім'явиносні протоки розташовані в бічному та позадуміхуровому клітковинних просторах підочеревинного поверху таза.
Будова. Сім'явиносна протока — це трубчатий орган, що має зовнішній діаметр З мм та є продовженням протоки придатка яєчка і закінчується в місці злиття з протокою сім'яного пухирця. Стінка протоки має слизову, м'язову та зовнішню оболонки. М'язова оболонка утворена трьома шарами непосмугованих м'язів (зовнішній і внутрішній — поздовжні, середній — циркулярні), через що протока є щільною і її легко пропальпувати в усіх відділах.
Синтопія. Покинувши глибоке пахвинне кільце, протока проходить уздовж стінки таза під очеревиною та зростається з нею сполучнотканинними перетинками, через що цю ділянку називають пристінковою.
...
Читати далі »
|
Голотопія. Розташовані сім'яні пухирці в малому тазу, вище передміхурової залози, та прилягають до задньої стінки сечового міхура.
Будова. Сім'яний пухирець має форму ампули завдовжки 6—7 см і завширшки З см. Нижній кінець його звужується, переходячи у видільну протоку завдовжки 0,5—1 см, яка з'єднується з ампулою сім'явиносної протоки (ampulla ductus deferentis), утворюючи сім'явипорскувальну протоку (ductus ejaculatorius), що проходить через передміхурову залозу в сечівник.
Синтопія. Сім'яні пухирці розташовані між сім'явиносною протокою і сечоводом. Знизу вони зв'язані з передміхуровою залозою, спереду прилягають до дна сечового міхура, ззаду — через черевно-промежинний апоневроз та очеревину прямо-кишково-міхурової заглибини — до прямо
...
Читати далі »
|
Голотопія. Передміхурова залоза є непарним м'язово-залозистим органом, який за формою нагадує плід кінського каштана. Розміри залози — 3x4 см, розташована вона в передній частині малого таза між сечостатевою діафрагмою і сечовим міхуром.
Будова передміхурової залози. У залозі розрізняють основу, верхівку, передню, задню та нижньобічну поверхні. Вона містить у своєму складі дві частки (праву та ліву) і перешийок, який їх з'єднує. На задній поверхні залози між частками пролягає добре виражена вертикальна борозна, або вирізка (incisura prostatica), яку можна легко пропальпувати під час ректального обстеження. Вона є інформативною щодо патологічних змін у передміхуровій залозі. Основа органа обернена догори і зрощена із шийкою сечового міхура (м'язова частина передміхурової залози бере участь у формуванні внутрішнього м'яза — замикача сечового міхура), верхівка обернена вни
...
Читати далі »
|
Голотопія. Тазова частина сечоводу розміщена в бічних і позадуміхуровому клітковинних просторах таза у чоловіків і бічних та приматкових клітковинних просторах у жінок. Вона оточена власною фасцією, довжина її становить 15—16 см.
Синтопія. У сечоводі розрізняють пристінкову (прилягає до бічної стінки таза) та нутрощеву (до органів таза) частини. Тазова частина сечоводу починається від верхньої межі малого таза — пограничної лінії. У цьому місці сечовід перетинає клубові судини, причому ліворуч — загальну клубову артерію, праворуч — зовнішню клубову біля місця її виникнення, одержуючи від них сечовідні гілки. Просвіт сечоводу в цьому місці становить 4—6 мм (друге, або середнє, звуження). У початковому відділі тазової частини спереду від сечоводу розміщені корінь брижі сигмоподібної ободової кишки (ліворуч) і сліпа кишка (праворуч). Нижч
...
Читати далі »
|
Голотопія. Сечовий міхур розташований у передньому відділі порожнини малого таза.
Скелетотопія. Верхівка сечового міхура розташована за лобковим симфізом і виступає над його верхнім краєм лише в разі наповнення. У ранньому дитячому віці 2/3 сечового міхура лежать вище лобкового симфізу, до пубертатного періоду він займає таке саме положення, як у дорослого, з віком опускається і у людей літнього віку розташований нижче верхнього краю симфізу.
Будова сечового міхура. Сечовий міхур — це непарний порожнистий м'язовий орган. Форма його змінюється з віком: у новонародженого вона веретеноподібна, у дорослої людини в ненаповненому стані наближається до блюдцеподібної, в наповненому — до ово'ідної. Частини сечового міхура (верхівка, тіло, дно та шийка) зв
...
Читати далі »
|
Голотопія. Пряма кишка, що є кінцевим відрізком товстої кишки, розташована в задньому відділі порожнини малого таза.
Скелетотопія. Початковий відділ прямої кишки відповідає рівню верхнього краю Siii, де сигмоподібна кишка втрачає свою брижу та зникають поздовжні м'язові стрічки завдяки рівномірному розподілу волокон і формуванню суцільного поздовжнього шару м'язів прямої кишки.
Будова прямої кишки. За ознаками зовнішньої будови пряму кишку поділяють на три відділи: надампулярний — верхня звужена частина, ампулярний — розширена частина, відхідниковий — нижня звужена частина. За анатомічним розташуванням виділяють тазову частину, що розміщена вище діафрагми таза (надампулярний і ампулярний відділи), та промежинну частину (відхідниковий відділ) — нижче діафрагми таз
...
Читати далі »
|
У порожнині малого таза умовно виділяють три відділи (поверхи): очеревинний, підочеревинний і підшкірний (мал. 280).
Очеревинний відділ таза (cavum pelvis peritoneale) фактично є нижнім поверхом черевної порожнини, де розміщуються органи або частини органів, вкриті очеревиною (пряма кишка, матка, верхня та задньобічні стінки сечового міхура). У порожнині чоловічого таза очеревина переходить з передньобокової стінки живота на передню стінку сечового міхура, утворюючи поперечну перехідну складку, вкриває верхню, задню та частину бічних стінок сечового міхура, верхню частину сім'яних пухирців і переходить на передню стінку прямої кишки. Між сечовим міхуром і прямою кишкою формується прямокишково-міхурова заглибина. З боків вона обмежена прямокишково-міхуровими складками очеревини, що в передньозадньому напрямку йдуть від сечового міхура до прямої кишки. У пря
...
Читати далі »
|
Наявність виражених клітковинних просторів таза зумовлена постійною зміною об'єму, форми та синтопії його органів. Клітковина, в якій розташовані артеріальні судини, венозні та нервові сплетення, лімфатичні судини та вузли органів таза, промежини та нижньої кінцівки, виповнює простори між його фасціальними листками.
У тазу чоловіків виділяють такі клітковинні простори:
• передміхуровозалозовий;
• нутрощевий;
• підочеревинний;
• ложе сім'яних пухирців;
• капсула передміхурової залози;
• капсула прямої кишки;
• бічний;
• позадупрямокишковий;
• сіднично-прямокишкова ямка (мал. 279).
...
Читати далі »
|
У ділянці таза розрізняють дві фасції: пристінкову та нутрощеву. Пристінкова фасція вкриває стінки та м'язи таза, нутрощева — органи таза. За походженням фасції таза є ущільненою сполучною тканиною (вкриває стінки й органи), частково редукованим лобково-куприковим м'язом (вкриває м'яз — підіймач відхідника), зрощенням і редукцією листків первинної очеревини (черевно-промежинний апоневроз). Листки фасцій переходять один в один у місці прилягання анатомічних утворень, які вони вкривають, формуючи при цьому сухожилкові дуги та фасціальні вузли.
Нутрощева фасція таза є продовженням внутрішньочеревної фасції. Вона зростається з кістками в ділянці термінальної лінії таза і, спускаючись униз, вкриває його стінки. Спереду фасція вистеляє лобковий симфіз, кістки та м'язи в ділянці затульного отвору, в нижній частині, ущільнюючись, переходить у фа
...
Читати далі »
|
М'язи таза поділяють на пристінкові та нутрощеві. До пристінкових належать внутрішній затульний (m. obturatorius internus) і грушоподібний (т. piriformis) м'язи.
Внутрішній затульний м'яз починається від затульної перетинки (membrana obturatoria) і внутрішніх країв затульного отвору тазової кістки, проходить по бічній стінці таза і виходить через малий сідничний отвір, вклинюється між верхнім (m. gemellus superior) і нижнім близнюковими (т. gemellus inferior) м'язами і разом з ними прикріплюється до внутрішньої поверхні великого вертлюга стегнової кістки. Між лобковою кісткою та затульними м'язами у верхній частині затульного отвору формується затульний канал, що містить однойменний судинно-нервовий пучок.
Грушоподібний м'яз починається від передньої поверхні Sii—S
...
Читати далі »
|
Загальна будова. Кісткову основу таза утворюють дві тазові, крижова та куприкова кістки. Своєю чергою, кожна тазова кістка сформована зрощенням клубової, лобкової та сідничої кісток. З'єднання V поперекового та І крижового хребців випинається в порожнину малого таза й утворює мис. Спереду від нього лобкові кістки формують лобковий симфіз (symphysis pubica), укріплений зверху верхньою лобковою, а знизу — дугоподібною зв'язкою. Ззаду розташовані лівий і правий крижово-клубові суглоби (articulatio sacroilliaca), які укріплюють міцні крижово-клубові, крижово-горбова (lig. sacrotuberale) і крижово-остьова (lig. sacrospinale) зв'язки. Дві останні зв'язки замикають велику та малу сідничі вирізки й утворюють великий і малий сідничі отвори.
Куприкова кістка кріпиться до крижової за допомогою крижово-куприкового симфіза (symp
...
Читати далі »
|
Таз — це частина тіла людини, що проекційно відповідає кістковому тазу. У ній розташовані такі топографо-анатомічні ділянки: малий таз, сіднична ділянка нижньої кінцівки (тканини, що ззовні вкривають кісткову основу таза), ділянка промежини, частина ділянки черевної порожнини (м'які тканини й органи, розміщені всередині великого таза), частина ділянки хребта (крижова кістка та тканини, що вкривають її ззовні).
Кістковий таз — це сукупність двох тазових, крижової та куприкової кісток, з'єднаних суглобами та зв'язками.
Акушерський таз — кістковий таз дорослої жінки. Його будова та форма визначають можливості фізіологічного перебігу пологів.
...
Читати далі »
|
Лімфатична система заочеревинного простору представлена поперековими лімфатичними вузлами. Основні групи заочеревинних лімфатичних вузлів розташовані в клітковині вздовж черевної частини аорти, нижньої порожнистої вени та їхніх великих гілок. Великі лімфатичні колектори нижньої половини тіла людини формують два поперекових стовбури (trunci lumbales), які, зливаючись, утворюють грудну протоку, найчастіше на рівні Li де приблизно в половині випадків спостерігають її розширення (cisterna chyli). Вона лежить на ніжці поперекової частини діафрагми, зрощена з нею і скорочується та розтягується пасивно, що має велике значення для просування лімфи.
Грудна протока прилягає до задньоправої стінки черевної частини аорти і розташована спереду від більшості її гілок. Лише надреброва та поперекові артерії перехрещують протоку спереду. Праворуч і дещо спереду про
...
Читати далі »
|
Вегетативні нервові сплетення заочеревинного простору представлені черевним, черевним аортальним, верхнім і нижнім брижовими, нирковим, наднирковим, сечовідним і верхнім підчеревним сплетеннями. У формуванні сплетень беруть участь малий і великий нутрощеві нерви з VI—XI грудних вузлів симпатичного стовбура, а також гілки блукаючих, тазових і нутрощевих крижових нервів.
Усі ці сплетення розташовані на передньобоковій стінці аорти. Найбільшим з них є черевне сплетення, що розміщене навколо черевного стовбура. За компактної будови сплетення представлене двома великими півмісяцевими вузлами (gangll. semilunaria), які охоплюють черевний стовбур.
Продовженням черевного сплетення є черевне аортальне, а донизу — верхнє підчеревне сплетення, що розташоване в діля
...
Читати далі »
|
Симпатичний стовбур проникає в заочеревинний простір із заднього середостіння через щілини в діафрагмі.
Нижче термінальної лінії його поперекові вузли переходять у крижові. Симпатичний стовбур має від 4 до 5 поперекових вузлів витягнутої форми, що пов'язані між собою, з поперековими вузлами протилежного боку і з аортальними симпатичними сплетеннями.
Симпатичний стовбур розташований по присередньому краю великого поперекового м'яза й оточений дуплікатурою внутрішньочеревної фасції. Правий стовбур прикритий спереду нижньою порожнистою веною, лівий лежить поруч із черевною частиною аорти, спереду розташовані приаортальні лімфатичні вузли.
...
Читати далі »
|
Непарна та півнепарна вена — похідні лівої та правої задніх кардинальних вен і продовження правої та лівої висхідних поперекових вен — йдуть по бічних поверхнях тіл поперекових хребців, проникають у щілини поперекової частини діафрагми разом з нутрощевими нервами і переходять у заднє середостіння.
Непарна і півнепарна вени за допомогою поперекових вен пов'язані з нижньою порожнистою веною, а півнепарна крім того — з лівою нирковою веною, що має велике значення для утворення кава-кавальних анастомозів. |
Нижня порожниста вена — найбільший венозний стовбур тіла людини — починається на передньоправій поверхні Liv-v внаслідок злиття правої та лівої загальних клубових вен. Після цього стовбур вени прямує догори, поступово відхиляючись вперед і праворуч, проходить у відповідній борозні (sulcus venae cavae inferior) задньої поверхні печінки та проникає в отвір у правому куполі діафрагми. Ліворуч нижня порожниста вена прилягає до черевної частини аорти, ззаду, в нижніх відділах, — до великого поперекового м'яза, вище — до правої поперекової ніжки діафрагми. Ззаду її перехрещують праві поперекові та ниркові артерії. На передній стінці нижньої порожнистої вени розміщені головка підшлункової залози, низхідна частина дванадцятипалої кишки, корені брижі поперечної ободової і тонкої кишок разом з верхніми брижовими судинами. При проліферативному запаленні лімфатичних вузлів (мезаденіт), які містяться в корені брижі тонко
...
Читати далі »
|
Черевна частина аорти є безпосереднім продовженням грудної. Потрібно наголосити, що незважаючи на назву, аорта лежить не в черевній порожнині, а в заочеревинному просторі. Починається вона від аортального отвору діафрагми і продовжується до Liv-v, де поділяється на праву та ліву загальні клубові артерії. Довжина черевної частини аорти становить 13—15 см. Аорта в отворі діафрагми кріпиться завдяки відросткам передхребтової фасції і судинам, які відходять від неї. Черевна частина аорти розташована спереду і зліва від хребта на передхребтовій фасції і межує спереду з підшлунковою залозою, висхідною частиною дванадцятипалої кишки, коренем брижі тонкої кишки. Ліворуч від неї розташований лівий симпатичний стовбур, праворуч лежить нижня порожниста вена. Аорта оточена клітковиною, що містить лімфатичні вузли.
Від черевної частини аорти відходять пристінкові та нутро
...
Читати далі »
|
Це парний трубчастий орган, який відводить сечу від ниркових мисок у сечовий міхур (vesica urinaria). Він дещо сплощений, має форму циліндричної труби завдовжки 28—34 см. Діаметр сечоводів неоднаковий на всьому протязі, розширені ділянки чергуються зі звуженими. У місцях звужень діаметр сечоводу становить 2—3 мм, а в розширених — 0,5—1 см. Стінка сечоводу містить два шари непосмугованої м'язової тканини: внутрішній поздовжній і зовнішній циркулярний. У тазовій частині сечовід набуває третій — зовнішній поздовжній м'язовий шар (сечовідна піхва Вальдеєра), який тісно зв'язаний з м'язовою оболонкою сечового міхура.
Слизова оболонка сечоводу має численні поздовжні складки, що зумовлюють зірчастий вигляд органа на поперечному розрізі. У місці впадання сечоводу в сечовий міхур (у верхньому куті трикутника сечового міхура (tri
...
Читати далі »
|
Над верхніми кінцями нирок на рівні ТХІ-ХІІ розташовані надниркові 7 6 залози, розміри яких у середньому становлять 4x3x1 см. Характерно, що у дітей надниркові залози мають відносно більші розміри, а товщина їх перевершує таку у дорослих і в абсолютному відношенні. Надниркові залози розташовані в нирковому ложі. Ліва надниркова залоза зміщена до воріт нирки більше, ніж права, тому вона розташована нижче, незважаючи на те, що ліва нирка лежить вище правої. На передній поверхні надниркової залози у вигляді неглибокої борозни розташовані ворота, в які входять надниркові артерії, а виходить надниркова вена.
Права надниркова залоза прилягає спереду до позаочеревинного поля печінки, знизу — до правої нирки, присередньо — до нижньої порожнистої вени. Передня поверхня лівої надниркової залози вкрита очеревиною задньої стінки чепцево
...
Читати далі »
|
Нирка (геп, nephros) є найбільшим органом заочеревинного простору. У зародка та дитини перших років життя на поверхні нирки видно часточкову будову. Іноді зовнішня часточковість зберігається впродовж усього життя людини.
Нирка — парний орган. Довжина її становить 10—12 см, ширина — 5—6 см, товщина — 3—4 см. Маса нирки коливається від 120 до 160 г. Орган, вкритий фіброзною, жировою та фасціальною капсулами, має форму боба (мал. 267). У нирці розрізняють верхній і нижній кінці, бічний (опуклий) і присередній (увігнутий) краї, передню та задню поверхні. Приблизно на середині увігнутого краю розташовані ворота нирки (hilum renalis), що мають вигляд заглиблення, обмеженого передньою та задньою губами. Ворота нирки обернені дещо вперед, у дітей це виражено значніше.
|
Межі. Заочеревинний простір розташований позаду заднього відділу пристінкової очеревини, між нею і фасцією, яка вистеляє зсередини задню стінку живота. Угорі межею заочеревинного простору є діафрагма, точніше місце переходу заднього листка пристінкової очеревини на діафрагму, внизу — мис крижової кістки (promontorium ossis sacri) і погранична лінія (linea terminalis) таза. Заочеревинний простір виповнений товстим шаром жирової клітковини, розділений фасціями і містить органи, кровоносні та лімфатичні судини, а також нерви (мал.).
Шари заочеревинної клітковини. Безпосередньо за фасцією розташований перший (ззаду) шар заочеревинної клітковини. Донизу він широко сполучається з клітковиною малого таза, в основному із запрямокишковим клітковинним простором. Цей зв'язок використовують у хірургічній клініці під час накладення ретропневмо-перитонеума.
...
Читати далі »
|
Межі. Поперекова ділянка обмежена зверху нижнім краєм XII ребра, знизу — клубовими гребенями і крижовою кісткою, збоку — лінією, що проведена від кінця XI ребра вниз, перпендикулярно клубовому гребеню. Лінія, проведена через остисті відростки хребців, розділяє ділянку на симетричні правий та лівий відділи.
Поперекова ділянка є задньобоковою стінкою живота. До її кісткових орієнтирів належать XII і XI ребра, клубові гребені, остисті відростки ТХІІ і поперекових хребців. Одразу над горизонтальною лінією, що з'єднує найвищі точки клубових гребенів, проектується остистий відросток Liv. Знання цих орієнтирів потрібне для визначення місця введення голки під час виконання поперекової пункції. Бічний край м'яза — випрямляча хребта (m. erector spinae), який можна легко прощупати, також є важливим орієнтиром. Лінія, проведена по зовнішньому краю цьо
...
Читати далі »
|
Товста кишка (intestinum crassum)
Товста кишка починається в правій клубовій ямці, в місці переходу тонкої кишки в товсту, і закінчується прямою кишкою з відхідником. Загальна довжина її становить приблизно 1,5—2 м.
До складу товстої кишки входять сліпа кишка з червоподібним відростком, висхідна ободова, поперечна ободова, низхідна ободова, сигмоподібна та пряма кишки (мал. 205). Пряму кишку через її анатомічне розташування розглядають разом з органами малого таза.
На відміну від тонкої кишки повздовжній м'язови
...
Читати далі »
|
Тонка кишка (intestinum tenue)
У складі тонкої кишки виділяють три частини: дванадцятипалу кишку, порожню (jejunum) та клубову (ileum) кишки. У клінічній практиці прийнято називати тонкою кишкою тільки ту її частину, що має брижу. Цей найбільш рухомий відділ травного каналу утворений порожньою та клубовою кишками та простягається від дванадцятипало-порожньокишкового згину до сліпої кишки. Чіткої межі між ними нема, однак на порожню кишку відводять 2/5 загальної довжини, на клубову — 3/5.
Довжина тонкої кишки у дорослого (на трупі) дорівнює в середньому 5—7 м. У живої людини внаслідок м'язового тонусу кишка значно коротша. Діаметр тонкої кишки в початковому відділі становить 4—5 см, а в термінальному (в місці впадання в сліпу кишку) — 2,5—3 см. Унаслідок ц
...
Читати далі »
|
Селезінка (lien, splen)
Селезінка — непарний, видовженої форми орган, розташований глибоко в задній частині лівого підребер'я. Довжина органа становить 10—12 см, ширина — 8—9 см, товщина — 4—5 см, маса — 150— 200 г.
Селезінка проектується на грудну клітку між IX і XI ребрами. Довга вісь її розташована косо і в більшості випадків відповідає напрямку X ребра.
У селезінці розрізняють діафрагмову та нутрощеву поверхні. Своєю діфрагмовою поверхнею орган прилягає до нижньої поверхні діафрагми, нутрощевою — до дна шлунка, лівої нирки, лівої надниркової залози та поперечної ободової кишки. На нутрощевій поверхні селезінки є заглибини — вор
...
Читати далі »
|
Підшлункова залоза (pancreas)
Підшлункова залоза — орган, який виконує екскреторну й інкреторну функції. У залозі розрізняють головку (caput pancreatis), тіло (corpus pancreatis) і хвіст (caudapancreatis). Розташована вона позаду шлунка в заочеревинному просторі, біля задньої черевної стінки. Головка залози розміщена на рівні тіла поперекового хребця, хвіст закінчується на рівні X—XI ребер. Залоза лежить поперек хребтового стовпа, третина її розташована праворуч від серединної площини тіла, дві третини — ліворуч (мал. 201).
Головка підшлункової залози має сплющену в передньозадньому напрямку форму і є її найбільшою частиною. Розташована зазначена частина в підкові дванадцятипалої кишки, що міцно охоплює її з трьох боків: праворуч, зверху та знизу. Іноді від нижнього краю
...
Читати далі »
|
Жовчний міхур (verica biliaris)
Жовчний міхур — це грушо- або веретеноподібної форми резервуар для жовчі, розташований на нутрощевій поверхні печінки в міхуровій ямці (fossa vesicae fellea). Ємність його становить 40—60 мл.
Жовчний міхур лежить праворуч, дно його проектується в точці перехрещування ребрової дуги із середньоключичною лінією, дещо зовні від правого прямого м'яза живота. Спереду і зверху міхур прилягає до печінки, праворуч і знизу — до правого згину ободової кишки, ліворуч — до воротаря. У міхурі розрізняють дно (fundus vesicae felleae) — найбільш розширену, заокруглену частину, спрямовану вперед, до нижнього краю печінки, циліндричної форми тіло (corpus vesicae felleae) та шийку (collum vesicae felleae) — найвужчу частину органа, що п
...
Читати далі »
|
Печінка (HEPAR)
Печінка — найбільша залоза людського організму. Розташована вона переважно в правому підребер'ї, займає надчеревну ділянку та частково ліве підребер'я.
Верхню межу печінки скелетотопічно визначають праворуч по середній пахвовій лінії в десятому міжребер'ї, по правій середньоключичній лінії вона досягає четвертого міжребер'я, потім вище мечоподібного відростка перетинає груднину і в лівому п'ятому міжребер'ї доходить до білягруднинної лінії.
Нижня межа печінки також починається в десятому міжребер'ї, проходить косо вгору і вліво, перетинає реброву дугу на рівні хряща лівого VII ребра і в п'ятому міжребер'ї зліва з'єднується з верхньою межею.
...
Читати далі »
|
Дванадцятипала кишка (duodenum)
Дванадцятипала кишка є початком тонкої кишки і з'єднує воротарний відділ шлунка та порожню кишку. Вона має вигляд підкови, оберненої навколо головки підшлункової залози. Розрізняють чотири частини дванадцятипалої кишки: верхню, низхідну, нижню горизонтальну та висхідну.
Верхня частина (pars superior) розташована між воротарем шлунка та верхнім згином (flexura duodeni superior) у верхньому поверсі черевної порожнини. Довжина її становить 3—5 см, діаметр — до 4 см в найширшому місті. Верхня частина дванадцятипалої кишки з усіх боків вкрита очеревиною. Завдяки тому що до неї прилягає печінково-дванадцятипалокишкова зв'язка, вона відносно рухома. Це дає змогу
...
Читати далі »
|
|
