Анатомія людини

Категорії розділу

Топографічна анатомія голови [13]
Топографічна анатомія шиї [14]
Топографічна анатомія грудей [8]
Топографічна анатомія живота [12]
Топографічна анатомія поперекової ділянки та заочеревинного простору [11]
Топографічна анатомія таза [23]
Топографічна анатомія хребта та спинного мозгу [4]
Топографічна анатомія верхньої кінцівки [24]
Топографічна анатомія нижньої кінцівки [14]

Реклама

Статистика

Глотка

Глотка

Глотка (pharynx) (див. мал. 138) розвивається в ранньому ембріогенезі з ділянки головної кишки, яка відповідає третій, четвертій і частково п'ятій глотковим (зябровим) дугам. У позаутробному періоді життя людини глотка та її порожнина мають вигляд лійкоподібної, трохи сплющеної спереду назад трубки, яка починається від зовнішньої основи черепа, переходячи у стравохід на рівні тіла CVI хребця. Довжина її у дорослої людини становить близько 12 см.

Глотка розташована безпосередньо перед шийним відділом хребтового стовпа, вкритого глибокими шийними м'язами та передхребтовою фасцією шиї. У глотці розрізняють верхню, задню, дві бічні та передню стінки. Верхньою стінкою є склепіння глотки (fornix pharyngis), міцно зрощене з основою черепа щільною сполучнотканинною фасцією. Задня стінка, пухка, відділена від передхребтової фасції шиї клітковиною заглоткового простору, тягнеться донизу від склепіння вздовж хребта. Бічні стінки глотки визначаються лише у верхній частині поблизу склепіння у вигляді бічних глоткових закутків (recessus pharyngeus). Передня стінка глотки майже повністю складається з широких отворів: у порожнину носа (хоани), рота (зів) і гортані (вхід до гортані).
Порожнину глотки (cavitas pharyngis) поділяють на носову, ротову і гортанну.
Носова частина глотки (pars nasalis pharyngis), верхня, обмежена зверху склепінням глотки і знизу піднебінною завіскою. Крім сполучення з порожниною носа (через хоани) на кожній бічній стінці носової частини є оточений трубним валком глотковий отвір слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae), який веде в барабанну порожнину.
Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis), середня, простягається від піднебінної завіски до входу в гортань. Спереду від надгортанника до кореня язика тягнуться одна серединна і дві бічні язиково-надгортанні складки (plicae glossoepiglotticae mediana et later ale). Ці складки між язиком і надгортанником утворюють дві надгортанні долинки (valleculae epiglotticae).
Гортанна, частина глотки (pars laryngea pharyngis), нижня, розташована позад гортані, біля нижнього краю перснеподібного хряща переходить у стравохід. Тут з боків біля входу в гортань є грушоподібні закутки (recessus piriformes). В них часто (особливо в дітей) застряють риб'ячі кістки, лушпиння насіння, горіхів та інші дрібні сторонні предмети.
Стінка глотки складається з слизової, м'язової та адвентиціальної оболонок.

Слизова оболонка носової частини глотки вистелена війчастим епітелієм, ротової й гортанної — багатошаровим плоским незроговілим. Підслизова основа більш виражена в носовій частині, а в ротовій і гортанній слизова оболонка досить міцно зрощена з м'язами глотки. У товщі слизової оболонки та підслизової основи глотки є велика кількість дрібних залоз, які виробляють слиз (обволікає шматки їжі під час проходження їх через глотку), і лімфоїдних утворів як у вигляді окремих фолікулів, так і у вигляді мигдаликів, розташованих у межах носової частини глотки. Таких мигдаликів тут два: глотковий (tonsilla pharyngealis) (див. мал. 138), що займає склепіння глотки і прилеглу до нього ділянку задньої стінки, і трубний (tonsilla tubaria), який залягає поблизу глоткового отвору слухової труби.
Обидва мигдалики разом з піднебінним і язиковим утворюють лімфоїдне глоткове (Пирогова) кільце, добре розвинуте в дитячому віці. У дорослих внаслідок редукції лімфоїдних елементів це кільце ніби розривається (між мигдаликами утворюються проміжки, позбавлені лімфоїдної тканини). Скупчення лімфоїдної тканини у вигляді мигдаликів розглядають як захисний бар'єр, основною функцією якого є нейтралізація токсичних речовин і збудників інфекції, що проникають у травний канал і дихальні шляхи із зовнішнього середовища. Крім того, вважають, що це кільце сприяє створенню активного імунітету.
М'язи глотки (musculi pharyngis), або м'язова оболонка глотки — це поздовжні й поперечні волокна посмугованої м'язової тканини.
Шило-глотковий м'яз (т. stylopharyngeus) у вигляді слабкого м'язового тяжа починається від шилоподібного відростка скроневої кістки, спускається донизу вперед і присередньо, закінчується в стінці глотки і вздовж верхнього краю щитоподібного хряща.
Піднебінно-глотковий м'яз описано вище. Обидва м'язи поздовжні, під час скорочення піднімають стінку глотки.
Поперечні м'язи, або стискачі, значно міцніші, ніж попередні поздовжні. Вони розташовані в задньобічній стінці глотки з обох боків у вигляді трьох м'язових пластинок, що накладені одна на одну, як черепиця (мал. 140), утворюючи на задній стінці глотковий шов (raphe pharyngis). До його складу належать також поздовжні сполучнотканинні пучки, які фіксуються до глоткового горбка основної частини потиличної кістки.
Верхній м'язстискач глотки (т. constrictor pharyngis superior) починається від кореня язика, крило-нижньощелепного шва, присередньої пластинки і гачка крилоподібного відростка клиноподібної кістки, lin. mylohyoidea. Пучки з кожного боку прямують назад і присередньо й закінчуються на глотковому шві. Верхній край цього м'яза до основи черепа не доходить. Середній м'яз — замикач глотки (т. constrictor pharyngis medius) — парний, розташований дорзально від попереднього, але повністю його не вкриває. Починається від рогів під'язикової кістки, потім у вигляді трикутної пластинки йде назад і закінчується на глотковому шві.
Нижній м'яззамикач глотки (т. constrictor pharyngis inferior) лежить позаду середнього. М'язові пучки відходять від косої лінії щитоподібного і зовнішньої поверхні дуги перснеподібного хрящів гортані, розходяться дорзально й присередньо, прикріплюються на глотковому шві (див. мал. 140).
Топографічна анатомія. У верхній третині глотка майже нерухома, стінка міцно зрощена з основою черепа і крилоподібними відростками клиноподібної кістки. У нижніх відділах вона має значну рухомість і розтягуваність. Така мобільність глотки, що сприяє ковтанню, зумовлена тим, що спереду вона межує з органами, які легко зміщуються (м'яке піднебіння, корінь язика, гортань), з боків і ззаду оточена нещільною волокнистою сполучною тканиною парного навкологлоткового та заглоткового просторів. З обох боків у навкологлотковому просторі поблизу глотки проходить загальна сонна артерія і внутрішня яремна вена, а у верхніх відділах — внутрішня сонна артерія. Заглотковий простір знизу безпосередньо переходить у заднє середостіння. Спереду глотки розташована гортань.
Функції глотки різноманітні. Вона бере участь у диханні: вдихуване повітря проходить через порожнину носа в порожнину глотки, потім у дихальні шляхи (гортань, трахея і т. д.). Глотка є важливим органом травної системи, бере активну участь у ковтанні. Глотка як резонатор має суттєве значення для виразного мовлення й особливо співу. Нарешті, з порожнини глотки через слухову трубу надходить повітря в барабанну порожнину, завдяки чому підтримується в порожнині однаковий із зовнішнім середовищем тиск.
Кровопостачання: гілки висхідної глоткової, висхідної та низхідної піднебінних артерій. Венозний відтік здійснюється через навкологлоткове сплетення у внутрішню яремну вену. Лімфа відтікає в глибокі шийні та заглоткові лімфатичні вузли. 
Іннервація: глоткове нервове сплетення (язикоглотковий і блукаючий нерви, верхній шийний симпатичний вузол).


Вхід на сайт

Пошук

будь ласка збережи

Попередження

При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://anatomia.at.ua обов'язково

Реклама