Анатомія людини - Присінок рота

Анатомія людини

Категорії розділу

Топографічна анатомія голови [13]
Топографічна анатомія шиї [14]
Топографічна анатомія грудей [8]
Топографічна анатомія живота [12]
Топографічна анатомія поперекової ділянки та заочеревинного простору [11]
Топографічна анатомія таза [23]
Топографічна анатомія хребта та спинного мозгу [4]
Топографічна анатомія верхньої кінцівки [24]
Топографічна анатомія нижньої кінцівки [14]

Реклама

Статистика

Присінок рота

Присінок рота

Присінок рота (vestibulum oris) — це вертикальна дугоподібна щілина, обмежена ззовні губами та щоками, зсередини — верхнім і нижнім рядами зубів і яснами (мал. 134, 138).
Верхня і нижня губи (labium superius et labium inferius), які обмежують ротову щілину (rima oris), є складками, в основі яких залягає м'язовий шар — переважно коловий м'яз рота, волокна якого розташовані циркулярно, і м'язи з радіальним розташуванням волокон. Спереду губи вкриті шкірою, ззаду — слизовою оболонкою. Між шкірою і слизовою оболонкою уздовж вільного краю проходить проміжна червона облямівка.
У червоній облямівці губ розрізняють дві зони: зовнішню (гладеньку) і внутрішню (ворсисту). У зовнішній зоні роговий шар епітелію зберігається, проте стає тоншим і прозорішим, зникають потові залози, менше сальних (їх більше на верхній губі, головним чином у кутах рота). Червона облямівка губ містить багато нервових закінчень, тому край облямівки дуже чутливий. Внутрішня зона облямівки в новонародженого вкрита сосочками, або ворсинками, які сприяють щільному присмоктуванню до соска молочної залози в перші дні життя. Поступово ворсинки згладжуються й стають майже непомітними.
Підшкірної клітковини в ділянці губ небагато (шар її дещо більший біля їх основи і в кутах рота), внаслідок чого форма губ навіть у огрядних людей змінюється мало.
У правому та лівому кутах рота, у місці переходу однієї губи в другу, утворюється спайка губ (commisura labiorum). На шкірі верхньої губи по серединній лінії міститься поздовжній верхньогубний жолобок (philtrum), на нижньому кінці якого на червоній облямівці є невеликий горбок (tuberculum).
Щоки (bucea dextra et bucea sinistra). Передня межа щоки проходить уздовж носогубної борозни, верхня — уздовж нижнього краю очної ямки виличної кістки, нижня — нижнього краю нижньої щелепи, задня — переднього краю жувального м'яза.
Як і губи, щоки ззовні вкриті шкірою, а зсередини — слизовою оболонкою. Шкіра щік тонка, рухлива, легко збирається в складки. Підшкірна клітковина звичайно добре розвинена.
Основу щік утворює щічний м'яз та інші м'язи лиця, до яких збоку прилягає жирове тіло щоки, добре розвинене у дітей перших років життя.
Жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae) — це жирове скупчення округлої форми, яке має тенденцію до відособлення від решти підшкірної клітковини щоки. У грудних дітей жирове тіло щоки сприяє ссанню, запобігаючи западанню щік під час рефлекторного відсмоктування повітря з порожнини рота через ніс. У жінок жирове тіло щоки більше, ніж у чоловіків. У разі різкого схуднення жирове тіло зникає останнім.
Посередині щоки з боку присінка рота розташована так звана проміжна частина — смужка слизової оболонки завширшки близько 1 см, яка тягнеться від кута рота до гілки нижньої щелепи. В ембріональному періоді та протягом першого року життя дитини ця ділянка містить мікроворсинчасті епітеліоцити, такі самі, як і проміжна частина губи; слинних, залоз не має. Проміжна частина щоки є зоною контакту шкіри із слизовою оболонкою порожнини рота, що виникла внаслідок зростання ембріональних закладок під час формування рота. У товщі щоки, на 1 см нижче виличної дуги, по проекційній лінії, що опускається від мочки вуха до кута рота, проходить привушна протока (ductus parotideus), яка відкривається в слизовій оболонці щоки в сосочку привушної залози на рівні другого верхнього великого кутнього зуба.
Губи відмежовані від щік носогубними та підборідногубними борознами, які ледь помітні у дітей, а з віком стають глибшими.
За формою розрізняють випнуті губи (procheilia), помірно випнуті (ortocheilia) і запалі (opistho cheilia), які спостерігаються в похилому віці внаслідок випадіння зубів. Дуже збільшені губи називаються macrochilia, а зменшені — microcheilia.
Шкіра губ і щік містить потові й сальні залози, у чоловіків шкіра щік звичайно вкрита жорстким волоссям. Шкіра переходить у слизову оболонку поступово. Слизова оболонка губ (і щік) не має м'язової пластинки, тому власна пластинка без різких меж переходить у підслизовий прошарок, який безпосередньо прилягає до посмугованих м'язів. У підслизовій основі містяться секреторні відділи слинних залоз (вивідні протоки яких відкриваються на поверхні губ), артерії і добре розвинене венозне сплетення.
Слизова оболонка губ і щік — тонка, прозора, рухома. Переходячи на альвеолйрні відростки, слизова оболонка разом з підслизовим прошарком стає товстою, щільною і нерухомою; тут вона дістала назву ясен (gingivae). Від передньої поверхні ясен до губ по серединній площині йдуть складки слизової оболонки у вигляді вуздечок верхньої та нижньої губ (frenulum labii superioris et frenulum labii inferibfis) (див. мал. 134).
Слизова оболонка ясен не має м'язової пластинки і слинних залоз, міцно зростається з окістям. Вона блідіша, ніж слизова оболонка губ і щік. Ясна вкриті багатошаровим плоским епітелієм, який частково роговіє. Частина слизової оболонки ясен у проміжку між сусідніми зубами називається ясенним (міжзубним) сосочком (papilla gingivalis), а та частина, що заходить у зубну альвеолу, прикріплюючись до зуба, утворює ясенну борозну (sulcus gingivalis). Ясенна борозна має вигляд щілини завглибшки 0,2 —2 мм між поверхнею зуба і прилеглим до нього вільним краєм ясна. Дно ясенної борозни розташоване на рівні шийки зуба. Епітелій борозни переходить на поверхню зуба і щільно фіксується до неї, запобігаючи проникненню інфекції в розташовані нижче періодонтальні тканини.
Зміна зовнішнього вигляду (форми, забарвлення, розпушування тощо) ясенних сосочків свідчить про місцеві або загальні патологічні порушення (стоматит, пародонтоз, хронічна інтоксикація, авітаміноз тощо).
У яснах розрізняють ясенний край (margo gingivalis), що прилягає до шийки зуба, та альвеолярну частину, яка доходить до перехідних складок присінка рота й слизової оболонки твердого піднебіння або дна порожнини рота. У товщі ясен розташована загальна циркулярна зв'язка зубів (lig. dentales circulares communes), яка з'єднує всі зуби між собою. Основою зв'язки є циркулярні волокна (fibrae circulares) — колагенові пучки, які обхоплюють зуб з усіх боків і укріплюють ясна на шийці зуба.
Крім циркулярних волокон у яснах є пучки колагенових волокон, що утворюють волокнисті зв'язки: 1) альвеолярноясенні (fibrae alveolo gingivales), які йдуть від окістя альвеолярних відростків до ясен і зумовлюють їх нерухомість; 2) міжсосочкові (fibrae interpapillares) — з'єднують присінковий і ротовий ясенні сосочки; 3) перехресні міжзубні пучки (fibrae interdentales decussatae), розташовані між краями сусідніх міжальвеолярних перегородок, які фіксують ясенні сосочки до кістки; 4) присередньодистальні міжзубні (fibrae interdentales mediodistales) — від ясна до окістя міжальвеолярних перего-родок; 5) колововерхівкові (fibrae circuloapicales) — з'єднують краї ясна з верхівкою альвеолярних відростків.
До прорізування зубів у дітей і після випадіння зубів у людей похилого віку ясенний край, який виконує жувальну функцію, грубшає.




Вхід на сайт

Пошук

будь ласка збережи

Попередження

При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://anatomia.at.ua обов'язково

Реклама