Зуби продовження

Зуб має два корені — мезіальний і дистальний. Мезіальний (передній) корінь широкий, клиноподібної форми, з країв має виразні гребені, між якими пролягає западина. Верхівка звичайно відхилена дистально. Дистальний корінь вужчий і коротший за мезіальний, поверхня його плоска або рівномірно опукла. Іноді дистальний корінь розщеплений на два — щічний та тонший і коротший язиковий.

Порожнина коронки має форму куба з чотирма —шістьма рогами в напрямку жувальних горбків. Найбільш об'ємним рогом є щічно-мезіальний, а найвищими — щічні. Мезіальний корінь, як правило, має два канали, у дистальному корені два канали трапляються в половині випадків.

Висота коронки першого нижнього великого кутнього зуба — 6 — 8 мм, мезіодистальний розмір — 10—13, щічно-язиковий — 9—12, довжина коренів — 13 — 15,5 мм.

Другий нижній великий кутній зуб менший, ніж перший, але має таку саму форму. Щічна поверхня коронки поділена на дві випуклі частини виразною вертикальною борозною, що проходить посередині. Додатковий горбок буває рідко.

На язиковій поверхні іноді трапляється мезіолінгвальне підвищення, яке розташоване на язиково-мезіальному горбку та може досягати великих розмірів і мати власний корінь. Зливаються корені рідко. Добре помітна ознака положення кореня.

Порожнина коронки має форму куба з чотирма рогами, направленими в бік жувальних горбків. У мезіальному корені едва канали, у дистальному — звичайно один, дуже рідко два.

Висота коронки становить 6 — 8,5 мм, мезіодистальний розмір — 9 — 12, щічно-язиковий — 8—11, довжина коренів — 13—15,5 мм.

Третій нижній великий кутній зуб може бути різним як за формою, так і за розмірами. Проте кількість варіантів менша, ніж у такого самого зуба верхньої щелепи. Зуб менший за два інші нижні великі кутні, але більший, ніж верхній третій зуб.

На змикальній поверхні коронки в 50 % випадків формується чотири жувальних горбки, в 40 % — п'ять, у 10 % — від трьох до шести горбків.

Коренів найчастіше два, але вони часто зливаються в один конусоподібний. Трапляються зуби з кількома недостатньо розвинутими коренями.

Порожнина коронки неправильної форми, роги відповідають кількості й розташуванню жувальних горбків. Якщо коренів два, у мезіальному може проходити два канали, в дистальному, як правило, один.

Природжені аномалії. Верхні великі кутні зуби розташовані в зубній дузі майже на прямих або трохи зігнутих розбіжних лініях, тому кут нахилу зубів збільшується від першого до третього. Стабільним у верхньому ряду є перший, мінливими — другий і особливо третій великі кутні зуби. Часто трапляються гіподонтія — відсутність третього зуба, ретенція (непрорізування), аномалії розташування, дистальне або щічне відхилення. Рідше розвивається гіперодонтія, коли з'являється четвертий зуб або недорозвинутий і прирослий до третього з утворенням дистомолярного горбка.

У нижній зубній дузі великі кутні зуби розташовані по прямій лінії. Стабільним, як і у верхньому зубному ряду, є перший зуб, варіабельним — третій. Можливі різні аномалії розташування, особливо третього великого кутнього зуба, а також його природжена відсутність чи ретенція. Трапляються випадки четвертого зуба.

Вертикальні осі коронок верхніх і нижніх великих кутніх зубів нахилені в протилежних напрямках. Під час змикання щелеп ряд верхніх зубів у нормі накладається на ряд нижніх, трохи змішуючись дистально. Внаслідок цього кожен зуб стикається з двома — відповідним йому і наступним.

Молочні зуби (dentes decidui) є тимчасовими й функціонують до заміни їх постійними (до 13—14 років). Загалом повторюють будову постійних, але вони менші, їхня емаль має ледь блакитний відтінок, корені коротші, у різців та ікол — закруглені, у великих кутніх — дуже сплощені із загостреними верхівками. Коронка різко відмежована від кореня. Тонкі корені молочних зубів розташовані вертикально й тому не перешкоджають розвитку позаду них постійних зубів, а в багатокореневих зубів корені розходяться в боки. До часу випадіння молочних зубів їх корені майже повністю розсмоктуються. Через нетривале існування коренів у молочних зубів немає виразних ознак положення кореня. Ознаки кривини емалі коронки й кута коронки досить чіткі, завдяки чому можна визначити, до якої половини зубної дуги належить зуб. Порожнини зубів достатньо великі. Серед молочних зубів на кожній половині щелепи розрізняють два різці, одне ікло і два великих кутніх зуби.

Різці. Верхні різці схожі на постійні, проте менші, мають низьку коронку, горбки розвинені слабко або їх зовсім немає. Коронка присереднього різця широка, дистального — вузька. Присінкова поверхня опукла, дистальний край закруглений.
 
Язиковий горбок зуба добре помітний, але, як правило, не поділений на горбки. Корені зубів тонкі, округлі, у мезіальних різців верхньої щелепи корені стиснуті з боків. На бічних поверхнях коренів проходять поздовжні борозни. Анатомічні ознаки зубів чіткі.
 
Нижні різці також схожі на аналогічні постійні, але менші. Бічний різець має ширшу коронку, ніж присередній. Горбки зубів на язиковій поверхні розвинені гірше, ніж у верхніх різців. Ознака кута коронки виразніша на бічному різці. Корені нижніх різців сплощені, на бічних поверхнях мають поздовжні борозни. Верхівки коренів часто відхиляються в бік присінка. Нижні молочні різці можуть зрощуватись як один з одним, так і з сусіднім іклом.
 
Ікла формою та рельєфом поверхонь дуже схожі на постійні ікла, але відрізняються за розмірами. Верхні молочні ікла мають списоподібну коронку й корінь у вигляді конуса. Нижні ікла більше нагадують різці, кути їхньої коронки заокруглені, а контактні поверхні розходяться менше. Корінь нижніх ікол сплощений, з поздовжніми борознами.
 
Верхні великі кутні зуби відрізняються від аналогічних постійних зубів. Вони мають по три корені (два щічних і один язиковий), як і постійні. Проте корені розходяться в боки більше, оскільки між ними розташовані зачатки постійних малих кутніх зубів. Коронка першого великого кутнього зуба має два варіанти будови, які трапляються однаково часто. У першому варіанті вона нагадує коронку першого малого постійного малого кутнього зуба, тобто має на поверхні змикання щічний і язиковий горбки, розмежовані борозною. Щічний горбок має три невеликі виступи, язиковий менший за нього, але помітніше виступає над змикальною поверхнею.
 
Другий великий кутній зуб верхньої щелепи має коронку, яка за будовою схожа з коронкою першого верхнього постійного великого кутнього зуба. Над нею піднімаються чотири горбки, додатковий аномальний горбок (Карабеллі) трапляється приблизно в 90 % випадків.
 
Нижні великі кутні зуби відрізняються один від одного за формою і будовою. Коронка першого має на змикальній поверхні чотири горбки. Коронка другого за формою схожа на коронку першого нижнього постійного великого кутнього зуба і має п'ять горбків.
 
Обидва зуби мають по два широко розставлених корені, між якими закладені зачатки постійних малих кутніх зубів.
 
Стертість зубів. З віком зуби поступово стираються. Ступінь стертості залежить від віку, характеру їжі, а також від індивідуальних особливостей. За стертістю зубів певною мірою можна визначити вік людини. Для цього стертість зубів позначають у балах: 0 — немає стертості; 1 — поява відшліфованих поверхонь на коронках, стертість верхівок горбків (16 —20 років); 2 — поява ділянок дентину на різальних краях і горбках (20 — 30 років); 3 — великі ділянки дентину, стирання всіх крайніх частин коронки, емаль зберігається тільки в ямках і борознах; 4 — цілковите зникнення емалі із змикальної поверхні, часткове стирання коронки (40 — 60 років); 5 — стирання половини коронки (60 — 70 років); 6 — повне стирання коронки до рівня шийки зуба (понад 70 років).
 
Молочні зуби також стираються, що особливо помітно в період їх заміни. Затримка в стиранні молочних зубів спричинює порушення розвитку щелеп.
 
Топографія коренів зубів. Практичне значення для лікаря-стоматолога має взаємозв'язок коренів зубів з порожниною носа, верхньощелепною пазухою і каналом нижньої щелепи. Знати деталі цього зв'язку дуже важливо, оскільки при близькому розташуванні коренів зубів до цих утворів можуть прориватися і поширюватися гнійники з верхівок коренів у ці порожнини або під час маніпулювання в ділянці верхівок коренів зубів можна проникнути в ці порожнини.
 
Корені верхніх присередніх різців відносно порожнини рота можуть розташовуватись по-різному, але найбільше заслуговує на увагу варіант, коли корені дуже близько підходять до губчастої речовини твердого піднебіння і до нижньої стінки (дна) порожнини носа. Це трапляється у людей з великою головою, широким лицем і невисоким альвеолярним відростком верхньої щелепи.
 
Корені бічних верхніх різців звичайно не підходять близько до порожнини носа, оскільки вони коротші. Верхівки коренів верхніх ікол нечасто досягають нижньої стінки порожнини носа поблизу носової вирізки верхньої щелепи. Дуже рідко верхівки коренів верхніх ікол можуть підходити впритул до дна верхньощелепної пазухи.
 
Корені малих і великих кутніх зубів взаємозв'язані з верхньощелепною пазу хою. Якщо пазуха велика, добре розвинута, то вони дуже близько підходять до її нижньої стінки. Корінь другого верхнього малого кутнього зуба часто відмежовується від порожнини пазухи тонким шаром кістки (2 — 3 мм). Надзвичайно рідко дно зубної альвеоли, в якій міститься язиковий корінь цього зуба, випинається на нижній стінці пазухи в її порожнину й відмежовується тільки слизовою оболонкою.
 
Корені великих кутніх зубів можуть розташовуватись щодо верхньощелепної пазухи по-різному. Часто верхівки коренів проникають через дно пазухи до її порож-нини й відділені від неї лише слизовою оболонкою. Найчастіше це трапляється з першими та другими великими кутніми зубами; за ними йдуть другі малі кутні й треті великі кутні. Якщо у верхньощелепній пазусі розвивається запальний процес, то в нього можуть втягуватись зуби верхньої щелепи і, навпаки, запальний процес із зубів може переходити на слизову оболонку верхньощелепної пазухи (синусит одонтогенного походження).
 
До стінки каналу нижньої щелепи можуть підходити впритул верхівки коренів другого її третього нижніх великих кутніх зубів.
 
Кровопостачання зубів верхньої і нижньої щелеп забезпечують гілки верхньощелепної артерії. До зубів верхньої щелепи від верхньощелепної артерії (перед її входом у крилопіднебінну ямку) відгалужується задня верхня альвеолярна артерія (a. alveolaris superior posterior), її гілки через однойменні отвори у горбі верхньої щелепи проникають до задніх кутніх зубів, ясен і альвеол, віддаючи їм гілки (rr. dentales, gindivales, interalveolares). Зубні гілки підходять до верхівок коренів зубів і через отвори у верхівках проникають у пульпу зуба. До передніх зубів верхньої щелепи несуть кров передні верхні альвеолярні артерії (аа. alveolares superiores anteriores) — гілки підочноямкової артерії (a. infraorbitalis), які вона віддає, проходячи в нижньоочно-ямковому каналі.
 
Нижня альвеолярна артерія (a. alveolaris inferior), яка відходить від щелепного відділу верхньощелепної артерії, огинаючи шийку нижньої щелепи, через for. тапdibulae вступає в канал нижньої щелепи і віддає гілки до зубів, ясен і альвеол нижньої щелепи. Виходить з каналу через підборідний отвір (for. mentale) під назвою a. mentalis і постачає кров'ю м'які тканини підборіддя і нижньої губи, з'єднуючись з нижньою губною (a. labialis inferior) і підпідборідною артеріями (a. submentalis).
 
Поруч з артеріями ідуть однойменні вени, якими венозна кров відтікає із зубів до крилоподібного венозного сплетення.
 
Лімфовідтік відбувається через лімфокапілярну мережу в пульпі зубів і яснах верхньої та нижньої щелеп, яка формує відвідні лімфатичні судини, що тягнуться спочатку до найближчих регіонарних, а потім і до більш віддалених лімфатичних вузлів. Від зубів верхньої щелепи лімфатичні судини відводять лімфу спочатку в глибокі привушні, піднижньощелепні та заглоткові лімфатичні вузли. Найближчими регіонарними лімфатичними вузлами для зубів нижньої щелепи є підборідні та піднижньощелепні. Звідти лімфа виносними судинами надходить до глибоких шийних лімфатичних вузлів, які зосереджені в передніх і бічних ділянках шиї.
 
Іннервація. Зуби верхньої і нижньої щелеп іннервуються гілками трійчастого нерва (п. trigeminus). До зубів верхньої щелепи тягнуться верхні альвеолярні нерви (пп. alveolares superiores), які відходять від підочноямкового нерва (п. infraorbital) — найбільшої гілки верхньощелепного нерва (п. maxillaris) (другої гілки трійчастого нерва). Верхні альвеолярні нерви віддають такі гілки: передні (rr. alveolares superiores anteriores), середню (r. alveolaris superior medius), задні (rr. alveolares superiores posteriores). У товщі альвеолярного відростка верхньої щелепи усі гілки верхніх альвеолярних нервів утворюють верхнє зубне сплетення (plexus dentalis superior), від якого відходять верхні зубні та ясенні гілки (rr. dentales superiores, rr. gingivales superiores).
 
Зуби нижньої щелепи іннервуються третьою гілкою трійчастого нерва — нижньощелепним нервом (п. mandibulars). Від нього відгалужується нижній альвеолярний нерв (п. alveolaris inferior) (чутливий), який у каналі нижньої щелепи віддає гілочки, що формують у товщі щелепи нижнє зубне сплетення (plexus dentalis inferior). Від цього сплетення відходять гілки до нижніх зубів (rr. dentales inferiores) і нижніх ясен (rr. gingivales inferiores), іннервуючи зуби і тканини нижньої щелепи, що їх оточують.
 
close