Анатомія людини

Категорії розділу

Топографічна анатомія голови [13]
Топографічна анатомія шиї [14]
Топографічна анатомія грудей [8]
Топографічна анатомія живота [12]
Топографічна анатомія поперекової ділянки та заочеревинного простору [11]
Топографічна анатомія таза [23]
Топографічна анатомія хребта та спинного мозгу [4]
Топографічна анатомія верхньої кінцівки [24]
Топографічна анатомія нижньої кінцівки [14]

Реклама

Статистика

Зуби

Зуби

Зуби (dentés) — це важлива частина жувальномовного апарату, що є комплексом анатомічно й функціонально пов'язаних органів, які беруть участь у жуванні, голосоутворенні та артикуляції. До цього комплексу належать: 1) тверда опора — лицевий скелет і скронево-нижньощелепний суглоб; 2) жувальні м'язи; 3) органи захоплювання, перемішування та пересування їжі, формування харчової грудки для ковтання, а також забезпечення функцій звуко-мовного апарату (губи, щоки, піднебіння, зуби, язик); 4) органи подрібнення їжі — зуби; 5) залози, секрет яких розріджує їжу та ферментативно її обробляє.
Розвиток зубів у ряду хребетних спричинився дуже важливими життєвими функціями організму — захоплюванням, утримуванням і грубим механічним обробленням їжі, а часто також захистом і нападом.
Еволюційно зуби є похідними ектодермального епітелію, утвореного з луски. Луска давніх риб, що росла з країв щелеп, поступово залучалась до механічного оброблення їжі, набуваючи нових функцій. Внаслідок зношування луска замінювалась на нову, звідси зміна зубів, яка у нижчих хребетних повторюється багаторазово протягом життя, а в людини — двічі.
Спеціалізовані зуби людини розвиваються з епітелію ротової ямки й розташованої нижче мезенхіми. З епітелію формується емалевий орган, а з мезенхіми — дентин, пульпа, цемент, тверді та м'які тканини, які оточують зуб (пародонт).
Формування зубів починається з б — 7-го тижня ембріогенезу. Умовно в розвитку зубів розрізняють три періоди, або стадії: закладання й утворення зачатків зубів; диференціація зубних зачатків; процеси одонтогенезу, а також розвиток тканин, які оточують зуби.
У першому періоді ембріогенезу на поверхні щелеп стовщується епітелій — утворюється зубна пластинка (lam. dentalis), яка до 8-го тижня починає вростати в мезенхіму на всьому протязі щелепи. Незабаром ця пластинка ділиться на язикову та присінкову. З присінкової пластинки внаслідок її розщеплення формується борозна, що відокремлює губи та щоки від ясен і з якої утворюється присінок рота. На язиковій зубній пластинці незабаром з'являються зачатки зубів (germen dentis), яким передує колбоподібне вогнищеве розростання епітелію, що дає початок емалевим органам (огдапит епатеїеит). У подальшому на нижній поверхні кожного органа формується заглиблення, в яке впинається мезенхіма, утворюючи сосочок зуба (papilla dentis). Навколо емалевого органа внаслідок ущільнення навколишньої мезенхіми з'являється зубний мішечок. Емалевий орган набуває форми двостінного келиха або ковпачка; з'єднуючись із сосочком зуба, він утворює зубний зачаток. Під кінець 3-го місяця ембріогенезу емалеві органи відокремлюються від зубної пластинки вузьким епітеліальним тяжем — шийкою емалевого органа.
Першими виникають зачатки молочних зубів. Скупчення клітин, які утворюють зачатки постійних зубів, закладаються разом із зачатками молочних зубів.
Протягом другого періоду одонтогенезу відбувається диференціація однорідних клітин емалевого органа на окремі шари. В центрі утворюється емалева пульпа (зірчаста сіточка), а по її периферії — внутрішній емалевий епітелій, клітини якого диференціюють в амелобласти (енаме лоб ласти), що починають виробляти емаль, набувають циліндричної форми. Назовні від амелобластів утворюється шар клітин. Зовнішній шар емалевого органа складається із щільно притиснутих одна до одної клітин, які формують зовнішній емалевий епітелій. Емалева базальна пластинка (базальна мембрана) емалевого органа відокремлює емалеву сіточку від решти мезенхіми.
Одночасно відбувається диференціація сосочка зуба: амелобласти з'являються поблизу сосочка, а потім поширюються далі краями в напрямку до основи коронки зуба. У цей же час мезенхімні клітини сосочка, які прилягають безпосередньо до шару амелобластів, перетворюються на високі циліндричні одонтобласти, що починають виробляти дентин ще до того, як починається продукування амелобластами емалі. Із зубного сосочка внаслідок диференціації мезенхімних клітин утворюється дентин і пульпа зуба. Клітини зубного мішечка перетворюються на цемент, періодонт і кісткову зубну альвеолу.
Отже, зачаток зуба складається з трьох основних елементів: емалевого органа (ектодермального походження), сосочка зуба і зубного мішечка (мезенхімного походження). З 4-го місяця ембріогенезу, у третьому періоді одонтогенезу виникають зубні тканини — дентин, емаль і пульпа зуба.
Після відокремлення зачатків зубів від зубної пластинки та епітелію порожнини рота вільний край і задні відділи зубної пластинки продовжують розвиватися, перетворюючись у по¬дальшому на емалеві органи постійних зубів. Протягом 5-го місяця ембріогенезу за зачатками молочних зубів утворюються емалеві органи різців, ікол і малих кутніх зубів. Одночасно зубні пластинки ростуть назад і на їх краях закладаються емалеві органи великих кутніх зубів.
За хімічним складом і фізичними властивостями зуби наближаються до кісток, але будовою тканин вони відрізняються від них. Міцність і стійкість зубних тканин забезпечують тривале їх збереження у зовнішньому середовищі після смерті тварини чи людини, що дає змогу палеонтологам отримувати цінні відомості про будову тіла вимерлих попередників і його удосконалення в людини.
Емаль і дентин є органічною (твердою) основою зуба, серед елементів якої пізніше відкладаються неорганічні компоненти. У кістках скелета, в дентині та емалі органічні елементи, переплітаючись у складні конструкції, надають тканинам пружності й міцності при розтягненні, неорганічні компоненти формують і роблять їх твердими.
Кістка, дентин і емаль подібні між собою наявністю в них органічних і неорганічних (мінеральних солей) компонентів, але значно відрізняються їх співвідношенням, а також мікроскопічною структурою. Кістка містить близько 45 % органічних речовин, дентин — близько ЗО %, а емаль дорослої людини — менше 5 %. Кістка, дентин і емаль відрізняються гістологічною будовою: клітини кістки містяться в окремих лакунах; у дентині клітин немає, вони розташовані по периферії пульпи, а сам дентин пронизаний великою кількістю канальців, у яких проходять відростки одонтобластів. Емаль складається з призматичних структур — емалевих призм, а клітини, які її формують, після прорізування зубів повністю руйнуються. Емаль є найтвердішою тканиною тіла, міцність її зумовлена високим (близько 97 %) вмістом мінеральних солей.
Одонтобласти, живлення яких здійснюється дрібними кровоносними судинами пульпи зуба, виробляють свій секрет у напрямку емалевого органа. Внаслідок цього перший дентин відкладається вздовж внутрішнього емалевого епітелію емалевого органа. Секреція продовжується, шар дентину збільшується, внаслідок чого одонтобласти все далі відступають від раніше відкладеного дентину. Відростки одонтобластів спочатку закінчуються в основній речовині, а потім, у міру збільшення шару дентину, витягуються, утворюючи дентинові волокна. Навіть у зубах дорослої людини, в яких шар дентину становить понад 3 мм, дентинові волокна тягнуться від одонтобластів, що вистеляють камеру пульпи, до зовнішньої частини дентину. Відомо, що після видалення пульпи зуба, разом з якою видаляються й одонтобласти, у дентині відбуваються дегенеративні зміни — він темніє і стає крихкішим. Цей процес, очевидно, зумовлений відсутністю одонтобластів, які відповідають за процеси обміну в дентині. Тонкі дентинові волокна одонтобластів можуть брати участь як посередники в передаванні больових подразнень нервовим волокнам, які закінчуються в пульпі зуба біля основи одонтобластів.
Емаль (enamelum) утворюється як результат діяльності амелобластів емалевого органа. Після того як одонтобласти сформували перший тонкий шар дентину, амелобласти починають продукувати емаль. У процесі утворення емалі на нижній поверхні кожного амелобласта з'являється маленький полігональний стержень — емалева призма. Довга вісь емалевої призми розташована приблизно під прямим кутом до місця сполучення дентину та емалі. Кількість органічної речовини, що є каркасом емалі, набагато менша, ніж у кістці чи дентині.
Зріла емаль не містить клітин, оскільки після її утворення і прорізування зубів амелобласти дегенерують. Тому емаль не здатна до регенерації в разі ушкодження.
Мінеральні речовини зуба досить легко можуть розчинятися кислотами їжі та деяких напоїв, що може призводити до утворення тріщин і ямок на поверхні емалі. У цих ділянках затримуються частинки їжі, в яких осідають і розмножуються бактерії, що продукують кислоти. Внаслідок руйнування в емалі з'являються порожнини. Цей процес відбувається без больових відчуттів. Біль виникає тоді, коли порожнина досягає дентину. Далі до процесу залучається пульпа. У ній розвивається запалення, що призводить до її загибелі.
Процес утворення емалі й дентину починається на верхівці коронки зуба й поширюється далі до його кореня. Через це корінь видовжується, що є важливим чинником у прорізуванні зубів.
Цемент (cementum) — також тверда речовина зуба, що формує його кісткову оболонку. Цемент не утворюється до тих пір, поки зуб не закінчить ріст і не займе остаточного положення в щелепі. Проте тканина, з якої потім утворюється цемент, закладається набагато раніше. Між зубом, який розвивається, і кісткою щелепи виникає скупчення мезенхімних клітин (спочатку біля основи сосочка зуба, а потім навколо зуба), яке з часом вкриває його повністю, утворивши зубний мішечок. Під час прорізування зуба частина зубного мішечка навколо коронки руйнується, а та, що оточує корінь, зберігається. Мезенхімні клітини, розташовані поряд з коренем, розмножуються одночасно з його ростом. Деякі мезенхімні клітини диференціюються, утворюючи цементобластичну пластинку навколо кореня, цемент, який не має судин.
Основна функція цементу полягає в тому, щоб замурувати й міцно утримувати волокна періо-донтичної пластинки, розташованої між цементом і кістковою стінкою зубної альвеоли, фіксуючи корінь зуба в альвеолі. У верхній частині кореня цемент безклітинний, у нижній (біля верхівки зуба) у невеликих лакунах серед звапнованої міжклітинної речовини містяться клітини цементобласти, які сполучаються з джерелами живлення за допомогою своїх відростків.
Періодонт. У міру формування кореня зуба та відкладання цементу з навколишньої мезенхіми розвивається періодонтична пластинка. Вона складається з великої кількості колагенових волокон, одні кінці яких закінчуються в цементі зуба, а інші — в кістці щелепи. Кінці волокон, занурені в кісткову тканину, називаються цементними проривними (шарпеєвими) волокнами (за типом проривних волокон сухожилків м'язів, які укріплюють сухожилки в кістковій тканині). Ці волокна не тільки прикріплюють зуб до щелепи, а й внаслідок своєрідного розташування не дають йому вдавлюватися в альвеолу.
Із зубного сосочка поступово формується пульпа зуба (pulpa dentis) — пухка сполучна тканина, що походить з мезенхіми зубного сосочка, має багато кровоносних судин, нервів і клітин.
Зуби у людини, як і у вищих хребетних, розташовані на межі між присінком і власне порожниною рота і закріплені в зубних альвеолах альвеолярних відростків щелеп. Вони утворюють верхньощелепну та нижньощелепну зубні дуги (arcus dentalis superior et arcus dentalis inferior) (див. мал. 133). На відміну від інших приматів у людини ряд зубів рівний (ікла не випинають).
Кількість зубів у дорослої людини, як і у всіх приматів Старого Світу, звичайно становить 32 (часто зменшується до 28). Вони називаються постійними зубами (dentés permanentes). Діти мають молочні зуби (dentés deciduï), максимальна кількість яких 20.
Загальна анатомія. Частини зуба (мал. 135). Зуб (dens) складається з таких частин: коронки (corona dentis); шийки (cervix dentis); кореня (radix dentis). Різні у функціональному відношенні зуби мають неоднакову кількість коренів (1-3).
Основна маса зуба (коронка, корінь) складається з дентину, який визначає форму зуба. Дентин коронки вкритий емаллю, а дентин кореня (коренів) — цементом. Місце з'єднання емалі коронки й цементу кореня розташоване в ділянці шийки зуба. Є чотири види з'єднання емалі з цементом: у стик (щільно прилягаючи); наповзання емалі на цемент; перекривання емалі цементом; незакривання ділянки дентину внаслідок того, що емаль не доходить до краю цементу?
Розрізняють анатомічну коронку зуба, вкриту емаллю, і клінічну коронку — частину зуба, що виступає над яснами. Клінічна коронка внаслідок атрофії тканин з віком збільшується. На коронках усіх зубів розрізняють кілька поверхонь: жувальну, або змикальну, поверхню (faciès occlusalis), — поверхню доторкування верхнього і нижнього зубних рядів під час їх сходження; присінкову, або щічну (faciès vestibularis buccalis); язикову (faciès lingualis), або піднебінну (faciès palatinalis); контактну (faciès contactus), яка має присередню (faciès mesialis) і дистальну (faciès distalis) поверхні. На жувальній поверхні малих і великих кутніх зубів є горбки зуба.
Всередині зуба міститься невелика порожнина (cavitas dentis, s. pulparis), форма якої залежить від форми зуба. Порожнина коронки (cavitas coronae) тією чи іншою мірою повторює форму коронки. Вона продовжується у вигляді каналу кореня зуба (canalis radicis dentis), який закінчується на верхівці кореня отвором (for. apicis dentis). Просвіти каналів можуть розгалужуватись, роздвоюватись і знову з'єднуватися в один.
Корінь зуба закінчується верхівкою кореня зуба (apex radicis dentis), отвором верхівки зуба, через який всередину зуба входять артерії та нерви до пульпи, а виходять вени.
Корінь зуба прикріплюється до зубної альвеоли за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон, що разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною та клітинами формують сполучнотканинну оболонку зуба між альвеолою і цементом, яка називається кореневою оболонкою, або періодонтом (periodontium). Таке прикріплення є одним з видів синдесмозу — вклиненням (gomphosis) (термін неправильний, адже зуб не вклинюється, а виростає зсередини). Сукупність утворів, які оточують корінь зуба (альвеола, відповідна ділянка альвеолярного відростка та ясна, що вкривають його), називають пародонтом (parodontium).
Під час дослідження і описування зубів користуються такими термінами: присіщова (вестибулярна) норма, жувальна норма, лінгвальна норма тощо. Нормою називають положення зуба, визначене під час дослідження. Наприклад, присінковою нормою називають таке положення, коли зуб повернутий присінковою поверхнею до дослідника.
Коронку і корінь зуба поділяють на третини. Так, поділяючи зуб уздовж вертикальної осі, в коронці виділяють змикальну, середню і шийкову третини; у корені — шийкову, середню і верхівкову третини. Уздовж лобової осі коронку поділяють на присередню, середню й дистальну третини; сагітальної — на присінкову, середню, язикову третини.
Заміна зубів у людини відбувається один раз (рідко двічі як відлуння філогенетичних особливостей). Перша генерація зубів (20) — це тимчасові (випадні), або молочні (dentes deciduï), які починають прорізуватись на 6 — 7-му місяці життя і закінчують у 2 роки (ембріональний розвиток зубів). Друга генерація зубів (32 постійних зуби) (dentes permanentes), починають прорізуватись у 5 — б років життя і закінчують у 16—18 років.
Коронки зубів утворюють зубні дуги: верхню (arcus dentalis superior) і нижню (arcus dentalis inferior). Кожна зубна дуга містить у дорослої людини по 16 зубів (мал. 136): чотири різці, два ікла, чотири малих кутніх зуби і шість великих кутніх (молочних зубів лише 20, оскільки немає премолярів і третіх молярів).
Порядок розташування зубів реєструється у вигляді зубної формули, в якій окремі зуби позначаються цифрами або літерами. Отже, анатомічну формулу молочних зубів можна записати так: 2, 1, 2, тобто на кожному боці як верхньої, так і нижньої щелеп є два різці, ікло і два великих кутніх. Анатомічна формула постійних зубів: 2,1,2,3 (два різці, ікло, два малих кутніх і три великих кутніх. Третій великий кутній, або зуб мудрості (dens serotinus, s. dens molaris tertius), мінливий як за формою і розмірами, так і за терміном прорізування.
Зуби верхніх і нижніх дуг під час змикання щелеп перебувають у певному співвідношенні. Так, горбки малих і великих кутніх зубів однієї щелепи відповідають заглибинам на однойменних зубах іншої. У певному порядку доторкуються протилежні різці та ікла. Під час змикання щелеп таке співвідношення зубів у зубних дугах називається оклюзією.
Розрізняють чотири види оклюзії: центральну, передню і дві бічні. Центральна оклюзія — наявність під час змикання зубів максимальної кількості контактуючих точок, причому серединна лінія лиця проходить між центральними різцями. Передня оклюзія — серединне сходження зубних рядів, але із зміщеною допереду нижньою дугою. Бічна оклюзія — зміщення нижньої щелепи праворуч (права оклюзія) чи ліворуч (ліва оклюзія).
Положення зубних дуг у центральній оклюзії називається прикусом. Розрізняють фізіологічні (нормальні) і патологічні прикуси. До фізіологічних прикусів належать ортогнатичний, прямий, деякі ступені прогнатичного й опістогнатичний; до патологічних — прогнатичний, прогенічний, глибокий, відкритий і перехресний. Усі види прикусів вивчають у курсі ортопедичної стоматології.
Зуби верхніх та нижньої щелеп, які доторкуються один до одного, називають зубами-антагоністами. Як правило, кожен зуб має по два антагоністи — головний і додатковий. Винятком є присередній нижній різець і третій верхній великий кутній зуб, що мають по одному антагоністу. Однойменні зуби правої і лівої сторін називаються антимерами.
Єдність зубних дуг морфологічно і функціонально забезпечується міжзубними контактами, альвеолярним відростком і пародонтом. Провідну роль у стійкості зубних дуг як однієї функціональної системи відіграє порядок розташування зубів (напрямок їх коренів і коронок). Міжзубні контакти передніх зубів розташовані поблизу різального краю, а бічних — поблизу поверхні змикання (жувальної). Під міжзубними контактами міститься трикутний простір з основою в бік альвеолярного відростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) сосочком, який таким чином захищається від ушкодження їжею під час жування. З віком контактні точки внаслідок стирання емалі збільшуються і замість них утворюються контактні площини.
Стійкість зубів нижнього зубного ряду збільшується щічною випуклістю зубної дуги, нахилом коронок кутніх зубів присередньо і вперед, а коренів назовні, формою коронок, яка з боку жувальної поверхні має вигляд трапеції. Тому контактні поверхні нижніх зубів не паралельні, а конвергують до язика, внаслідок чого зуби під час жування зазнають здавлювання. Стійкість зубів верхнього зубного ряду досягається збільшенням кількості коренів.
Під час розжовування їжі розвивається такий тиск, який має руйнівну силу, що вбиває зуб у альвеолу. Проте цього не трапляється завдяки морфологічним структурам періодонта, який виконує зв'язувальну та амортизаційну функції. Резервні сили його можна збільшувати тренуванням жувального апарату.
Належність зуба до верхньої чи нижньої щелепи, правого чи лівого боку зубної дуги можна визначити за особливостями його будови. Для цього використовують ознаки зубів: ознаку кута коронки; ознаку кривини емалі коронки; ознаку положення кореня.
Ознака кута коронки — у присінковій нормі кут, утворений контактною (жувальною) і мезіальною поверхнями, гостріший, ніж кут між жувальною та дистальною поверхнями (цей кут дещо заокруглений).
Ознаку кривини емалі коронки набагато краще визначати з боку жувальної поверхні за допомогою пальпації. Мезіальний край емалі на присінковій поверхні коронки опукліший, ніж бічний, внаслідок стовщення емалі в мезіальному напрямку.
Ознаку положення кореня можна визначити тільки на видаленому зубі у присінковій нормі: корені всіх зубів дещо відхилені дистально. Якщо провести поздовжні осі коронки й кореня, то вісь зуба відхилиться дистально і напрямок відхилення поздовжньої осі зуба покаже бік до якого належить зуб.
Прорізування зубів молочних звичайно починається в середині першого року життя. Першими на б —8-му місяці прорізуються присередні, на 7 — 10-му — бічні різці, на 12 —16-му — перші великі кутні, на 16 —20-му — ікла, на 20 —24-му — другі великі кутні зуби.
Спочатку прорізуються зуби нижньої щелепи, потім верхньої, за винятком перших молочних великих кутніх зубів. Як для молочних, так і для постійних зубів характерною є парність прорізування. Від початку 3-го року до 6-го року функціонують тільки молочні зуби. Формування коренів молочних зубів повністю закінчується для присередніх і бічних латеральних різців під кінець 2-го року, для великих кутніх зубів — до 4 років, для ікол — до 5 років.
Молочні зуби позначають римськими цифрами. Повна формула зубного ряду молочних зубів верхньої і нижньої щелеп має такий вигляд:

Після розсмоктування коренів і випадіння молочних зубів починають прорізуватись постійні зуби: присередні різці — 7 — 8 років; бічні різці — 8 — 9; ікла — 10—13; перші малі кутні — 9—10; другі малі кутні — 11 — 12; перші великі кутні — 6 — 7; другі великі кутні 12—13; треті великі кутні — у 20 —25 років і пізніше.
Постійні зуби позначають арабськими цифрами і при написанні клінічної формули слід пам'ятати, що кожен зуб верхньої і нижньої щелеп праворуч і ліворуч має свій порядковий номер від серединної лінії:

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) для запису постійних зубів запропонувала формулу позначення зубів, а також половин щелеп за ходом годинникової стрілки:

Під час записування форму л и зубів цим способом треба ставити не значок відповідної половини щелепи, а її порядковий номер. Так, число 2 8 означає третій великий кутній зуб лівої половини верхньої щелепи.
За формулою ВООЗ запис молочних зубів роблять аналогічно — арабськими порядковими числами, а половин щелеп — за ходом годинникової стрілки від 5 до 8:

З постійних зубів першими прорізуються перші великі нижні кутні, потім присередні різці та перші великі верхні кутні зуби, після них — бічні різці. Далі настає черга перших малих кутніх зубів, ікол, других малих кутніх зубів, других великих кутніх і в останню чергу — третіх великих кутніх зубів.
Прорізування всіх молочних чи всіх постійних зубів закінчується утворенням зубних рядів. Верхній ряд постійних зубів має форму напівеліпса, нижній — параболи. Верхній зубний ряд ширший за нижній, тому верхні передні зуби перекривають однойменні нижні, а щічні горбки верхніх кутніх зубів розташовані назовні від однойменних нижніх. Таке співвідношення зубних рядів збільшує жувальну екскурсію нижньої щелепи й розширює площу для подрібнення і розтирання їжі.
Спеціальна анатомія
Постійних зубів у людини 32: різців — 8; іклів — 4; малих кутніх — 8; великих кутніх — 12. Різці мають по одному кореню. Коронка схожа на лопатку, рівний різальний край якої утворює вістря зуба (cuspis dentis). Ікла звичайно також однокореневі, а різальний край клином звужується й утворює верхівку вістря (apex cuspidis). У малих кутніх зубів один-два, рідко три корені, на поверхні змикання коронки видно горбки, відокремлені один від одного борознами. Нижні великі, кутні зуби звичайно мають два, рідко три корені, верхні великі кутні зуби, як правило, трикореневі. На поверхні змикання коронок різної форми горбки.
Різці (défîtes incisivi) — по чотири на кожній щелепі, розташовані спереду, посередині зубних дуг, через що їх називають передніми зубами. Розрізняють верхні, нижні, присередні й бічні різці. Ними відкушують їжу, тому їх коронки розташовані майже у лобовій площині, закінчуються різальним краєм. Коронки присередніх різців більші, ніж бічних.
Верхні різці. Присередній різець є найбільшим серед різців. Має широку, опуклу коронку, що звужується до шийки зуба. Емаль коронки утворює в ділянці шийки закруглений виступ у вигляді напливу. Коронка може бути різної форми: прямокутної, трапецієподібної, овоїдної. Мезіаль-ний і різальний краї сходяться під прямим кутом, кут між різальним краєм і дистальним найчастіше тупий і трохи закруглений. На різальному краї присередніх різців у молодих людей є три горбки, які продовлсуються у вигляді валків на присінковій поверхні зубів; між валками проходять малопомітні борозни.
Корінь верхнього присереднього різця дещо сплющений у мезіодистальному на-прямку. Верхівка кореня заокруглена, згин між коронкою і коренем на мезіальному краї більший, ніж на дистальному. Ознака кривини емалі коронки разом з ознаками кута коронки і положення кореня дає можливість досить легко визначити належність зуба до правої чи лівої половини зубної дуги.
Язикова поверхня коронки верхнього присереднього різця часто має мезіальний і дистальний крайові гребені (crista marginales mesialis et distalis), спрямовані від основи коронки до її різального краю. Ступінь розвитку крайових гребенів у різних людей неоднаковий: їх може зовсім не бути, якщо вся язикова поверхня рівномірно увігнута, а можуть бути настільки розвинуті, що язикова поверхня має вигляд жолоба (лопаткоподібна). У випадках великої жолобуватості крайові гребені сходяться в пришийковій частині настільки, що формується шийковий пояс (cingulum cervicale). У шийковій третині коронки добре помітний горбок зуба (tuberculum dentis), форма й ступінь розвитку якого різні. Поверхня дуже розвинутого горбка спрямована в бік різального краю коронки, може бути зубчастою. Найчастіше є два горбки — мезіальний і дистальний, іноді між ними може бути третій — центральний горбок, а ще рідше 4 — 5 горбків.
Горбки також мають різну довжину: тонкі горбки довгі, добре розвинуті — короткі; у рідкісних випадках горбки можуть досягти різального краю.
Коронка верхнього присереднього різця з мезіального боку має (на медіальній нормі) клиноподібну форму, присінковий контур її опуклий, язиковий — увігнутий. На присінковій поверхні контур кореня опуклий, на язиковій — прямий, опуклий або увігнутий.
Порожнина коронки верхнього присереднього різця подібна до її зовнішньої форми, має щілиноподібну форму вздовж різального краю і сплощену в присінково-язиковому напрямку. Ближче до кореня порожнина коронки звужується й переходить без різкої межі в канал кореня. Біля верхівки кореня канал може поділятися на кілька канальців, що відкриваються самостійними отворами.
Висота коронки верхніх присередніх різців по присінковій поверхні становить 9—12 мм, ширина різального краю — 8 — 9, довжина кореня — 12 — 15, мезіодистальний діаметр шийки — 6,3 — 6,9, присінково-язиковий — 7,1—7,5 мм.
Бічний різець подібний до присереднього, але менший за нього. Проте є суттєві відмінності між різцями.
Присінкова поверхня коронки бічного верхнього різця найчастіше має форму трапеції або овоїдну. Дистальний кут коронки (між жувальним і дистальним краями) більш заокруглений, ніж у присереднього різця. Різальний край також заокруглений, іноді його майже не видно, а на верхній частині коронки є загострений горбок, що надає зубу форми кілочка. Горбки на різальному краю та борозенки між ними майже непомітні. На язиковій поверхні бічних різців є такі самі гребені й горбки, як і на присередніх різцях, проте зубний горбок бічних різців краще розвинений і під ним утворюється ямка. Якщо горбок на бічному різці двозубчастий, то бічний зубець більший; багатозубчасті горбки трапляються рідко. Двозубчастий горбок може продовжуватися до різального краю бічного різця. У таких випадках бічний різець набуває різної форми: бочкоподібної, премоляроподібної, ікс-зуба тощо.
Розміри бічних різців менші, ніж присередніх: висота коронки — 8 — 10 мм, ширина — 6 — 7, довжина кореня — 11,5 — 14,5, мезіодистальний розмір основи коронки — 4,8 — 5,4, присінково-язиковий — 5,8 — 6,2 мм.
Природжені аномалії. У деяких випадках різці зовсім не розвиваються. Найчастіше (після зубів мудрості) не прорізуються бічні верхні різці. Трапляється більша кількість різців. Між присередніми різцями може розвинутися додатковий, середній, зуб (mesiodens) найчастіше у вигляді кілочка, що не доходить до різального краю зубів.
З аномалій положення різців трапляється краудинг — розташування зубів у два ряди. При цьому обидва чи один бічний різець міститься позаду присереднього, ікло зближується з присереднім різцем. Присередні верхні різці у випадках краудингу можуть бути повернуті навколо поздовжньої осі бічними кутами вперед чи назад. Може бути також збільшення проміжків (діастема) між різцями — рідше між присередніми, частіше — між бічним різцем та іклом. Можливі аномалії у вигляді різної форми викривлень кореня різців.
Нижні різці менші за верхні, коронка у них вужча, корені стовщені в мезіодистальному напрямку.
Коронка присереднього різця вузька, розширена в бік різального краю. Кути між різальним, мезіальним і дистальним краями коронки майже однакові, і ознака кута коронки майже не вирізняється. Різальний край коронки має три горбки, добре помітні на нестертих зубах. На присінковій поверхні зуба від горбків ідуть у напрямку до шийки зуба три валки. У середній частині коронки валки сплощуються й зникають. Добре помітні мезіальний і дистальний валки. Часто горбків і валків немає, тоді присінкова поверхня гладка, рівномірно опукла або сплощена. Межа емалі утворює дугу, верхівка якої спрямована до кореня зуба. Ознака кривини емалі коронки невиразна.
На язиковій поверхні нижніх присередніх різців є крайові гребені, які менше розвинені, ніж на верхніх різцях. У пришийковій частині коронки є серединний зубний горбок і невиразний валок, множинних горбків немає. Нижні присередні різці можуть бути лопатоподібними, найчастіше коли таку форму мають верхні різці. Язикова поверхня коронки може бути увігнутою, плоскою, рідше — опуклою.
Контактні поверхні (мезіальна та дистальна) присереднього нижнього різця мають форму клина. Контур присінкової поверхні утворює опуклу дугу, а язикової — увігнуту. Межа емалі дугоподібна, опуклістю в бік кореня.
Корінь присереднього нижнього різця здавлений у мезіодистальному напрямку. Контур присінкової поверхні кореня опуклий або рівний, язикової — опуклий, рівний або навіть увігнутий. На мезіальній і дистальній поверхнях посередині тягнуться поздовжні борозни, причому на дистальній борозна виразніша, що дає змогу визначати, до якої половини зубної дуги належить зуб. Порожнина зуба повторює його форму, канал кореня може роздвоюватися.
Висота коронки присереднього нижнього різця становить 7 — 9,5 мм, ширина — 5 —5,5, довжина кореня — 10,5 —14, присінково-язиковий розмір шийки — 5,5 — 6, мезіодистальний — 3,5 — 5 мм.


Вхід на сайт

Пошук

будь ласка збережи

Попередження

При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://anatomia.at.ua обов'язково

Реклама