Анатомія людини - Кістки черепа - продовження

Анатомія людини

Категорії розділу

Топографічна анатомія голови [13]
Топографічна анатомія шиї [14]
Топографічна анатомія грудей [8]
Топографічна анатомія живота [12]
Топографічна анатомія поперекової ділянки та заочеревинного простору [11]
Топографічна анатомія таза [23]
Топографічна анатомія хребта та спинного мозгу [4]
Топографічна анатомія верхньої кінцівки [24]
Топографічна анатомія нижньої кінцівки [14]

Реклама

Статистика

Кістки черепа - продовження

Кістки черепа - продовження
Скостеніння — первинне, з однієї точки, що з'являється на третьому місяці внутрішньоутробного розвитку.
Носова кістка (os nasale) (див. мал. 19, 21) — парна невелика чотирикутна пластинка, яка з'єднується зверху з лобовою кісткою, зовні — з лобовим відростком верхньої щелепи, зсередини — з однойменною кісткою другої сторони. Нижній край кістки вільний і бере участь в утворенні грушоподібного отвору (apertura piriformis).
Скостеніння. Розвивається з однієї точки скостеніння, яка з'являється на третьому місяці ембріогенезу.
Леміш (vomer) (мал. 22) — кісткова чотирикутна пластинка, яка бере участь в утворенні перегородки носа. Краї лемеша з'єднані таким чином: верхній — з крилами лемеша (alae vomeris) з тілом і дзьобом клиноподібної кістки, нижній — з носовим гребенем верхньої щелепи і горизонтальною пластинкою піднебінної кістки, передній — з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки таухрящем перегородки носа. Задній край вільний, бере участь в утворенні хоан.
Скостеніння. Леміш розвивається з двох сполучнотканинних пластинок, яіа в міру скостеніння (початок на третьому місяці ембріогенезу) зливаються між собою.
Верхня щелепа (maxilla) (мал. 23, а, б) парна, є твердою основою вісцерального черепа. Бере участь у формуванні очної ямки, порожнин носа і рота; належить до повітроносних кісток. У кожній верхній щелепі розрізняють тіло й чотири відростки: лобовий, виличний, піднебінний і комірковий.
Тіло верхньої щелепи (corpus maxillae) за формою нагадує неправильну тригранну призму, в якій є передня, очно-ямкова, підскронева та носова поверхні.
Передня поверхня (fades anterior) верхньої щелепи з обох боків має увігнутість, у центрі якої є іклова ямка (fossa саnіnа). Нижче від неї розташований ряд коміркових випинів, які відповідають зубним корінцям. Згори ця поверхня обмежена підочноямковим краєм (marдо іnfraorbitalis), нижче від якого міститься підочноямковий отвір (foramen infraorbitalc) для судин і однойменного нерва, збоку — вилично-комірковим гребенем, що є зовнішнім орієнтиром для стоматологів, оскільки визначає місце введення голки під час проведення позаротової туберальної анестезії. Присередньо передня поверхня відмежована від носової поверхні носовою вирізкою (incisura nasalis), на нижньому краї якої випинається передня носова ость (spina nasalis anterior).
Очноямкова поверхня (fades orbitalis) обернена до порожнини очної ямки, має вигляд гладенької кісткової пластинки, яка піднімається дещо назад. Ця поверхня зсередини обмежена нижнім краєм сльозової кістки (щелепно-сльозовий шов) і ніжним краєм очноямкової пластинки решітчастої кістки (щелепно-решітчастий шов), спереду — підочноямковим краєм, який переходить латерально у виличний відросток кістки, а медіально — в передній сльозовий гребінь. Задній край очноямкової поверхні тіла верхньої щелепи разом з нижнім краєм очноямкової поверхні великих крил клиноподібної кістки утворює нижньоочноямкову щілину. На задній ділянці очноямкової поверхні, приблизно посередині, розташована підочноямкова борозна (sulcus infraorbitalis), яка спереду переходить в однойменний канал, що закінчується підочноямковим отвором.
Підскронева поверхня (fades infratemporal) обернена дозаду і назовні, зайнята горбом верхньої щелепи з кількома отворами на верхівці, через які проходять судинні та нервові гілки до коренів верхніх великих кутніх зубів. Задня ділянка підскроневої поверхні утворює передню стінку крилопіднебінної ямки.
Носова поверхня (fades nasalis) — це внутрішня поверхня вертикальної тонкої кісткової пластинки у вигляді неправильного чотирикутника. На ізольованій кістці в межах верхньозаднього кута пластинки видно великий верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris), який веде до просторої верхньощелепної пазухи (sinus maxillaris). На черепі цей розтвір значно звужується великим решітчастим пухирем і гачкуватим відростком решітчастої кістки. Спереду від розтвору спускається донизу досить глибока і широка сльозова борозна, а перед нею видно розташований горизонтально раковинний гребінь, де фіксується передній край нижньої носової раковини. Позаду розтвору на межі з підскроневою поверхнею, де прилягає перпендикулярна пластинка піднебінної кістки, проходить навскіс зверху донизу і ззаду допереду велика піднебінна борозна, що утворює стінку великого піднебінного каналу.
Відростки верхньої щелепи. Лобовий відросток (processus frontalis) має вигляд вертикальної вузької пластинки, яка позаду межує з сльозовою, зверху—з лобовою і присередньо — з носовою кістками. На бічній поверхні відросток має передній сльозовий гребінь і сльозову вирізку, яка з борозною сльозової кістки утворює початкову частину нососльозового каналу. На носовій присередній поверхні відростка міститься горизонтальний решітчастий гребінь — слід прикріплення середньої носової раковини решітчастої кістки.
Виличний відросток (processus zygomaticus) розташований збоку на стику передньої й підскроневої поверхонь тіла верхньої щелепи; має неправильну форму і з'єднується з однойменною кісткою зубчастим швом.
Піднебінний відросток (processus palatinus) — це товста горизонталь¬на кісткова пластинка, з'єднана з комірковою дугою. Разом з таким самим відростком протилежної сторони він утворює більшу частину кісткового піднебіння. Нижня поверхня піднебінних відростків шорстка, верхня гладенька і біля середин-ного шва утворює носовий гребінь (crista nasalis), який спереду закінчується передньою носовою остю. Позаду піднебінний відросток з'єднується з горизонтальною пластинкою піднебінної кістки. В порожнині носа до носових гребенів прилягає леміш.
Поблизу переднього кінця та з боку носового гребеня є різцевий отвір (foramen incisivum), який веде до парного каналу. Всередині кістки обидва канали з'єднуються в один різцевий канал, що відкривається на нижній поверхні твердого піднебіння. У передній ділянці нижньої поверхні кісткового піднебіння іноді видно різцевий шов — слід зрощення з обома верхніми щелепами різцевої кістки, що закладається з окремого зачатка.
Комірковий відросток (processus alveolaris) є ніби продовженням донизу тіла верхньої щелепи у вигляді дугоподібно зігнутого кісткового валу, оберненого випуклістю допереду; він розвивається й формується в міру розвитку та прорізування зубів. З одного боку комірковий відросток з'єднується міжщелепним швом з таким самим відростком з протилежного боку. Вільний край відростка, що має вигляд масивної коміркової дуги (arcus alveolaris), займає нижньопереднє півколо тіла верхньої щелепи, на якому розташовані зубні комірки (alveoli dentales) для корінців восьми верхніх зубів. Зубні комірки відокремлені одна від одної кістковими міжкомірковими перегородками ( inter alveolar іа) комірки багатокореневих зубів містять міжкореневі перегородки (septa interradicularia), що розмежовують корені зубів. На передній поверхні тіла верхньої щелепи кожній комірці відповідає комірковий випин (juga alveolaris). Випини легко промацуються іззовні через ясна. Знаючи довжину і ширину підвищення, можна уявити розміри й форму кореня зуба.
Комірковий відросток складається з внутрішньої і зовнішньої пластинок компактної речовини, а також губчастої речовини між ними. Зовнішня пластинка тонша за внутрішню, особливо в ділянці розташування передніх зубів. Будова коміркового відростка характеризується значними індивідуальними змінами, що пов'язано з розвитком, прорізуванням і випадінням зубів. У разі випадіння постійних зубів атрофуються відповідні комірки, а при випадінні всіх зубів атрофується весь комірковий відросток.
Скостеніння. Верхня щелепа розвивається на основі сполучної тканини; точки скостеніння (до шести) з'являються в різних місцях кістки в середині другого місяця внутрішньоутробного життя, і вже через місяць усі вони зливаються в одну кістку. Верхньощелепна пазуха починає розвиватися на п'ятому місяці ембріогенезу.

Піднебінна кістка (os palatinum) (мал. 24) парна; розташована за верхньою щелепою, разом з нею бере участь в утворенні порожнин рота й носа і складається з двох тонких, з'єднаних під прямим кутом чотирикутних пластинок — горизонтальної і перпендикулярної.
Горизонтальна пластинка (lamina horisontalis) з'єднується своїм переднім краєм із заднім краєм піднебінного відростка верхньої щелепи, присередньо — з таким самим краєм однойменної кістки протилежної сторони, задній край — вільний. Носова поверхня пластинки рівна й присередньо обмежена носовим гребенем, що є продовженням однойменного гребеня верхньої щелепи і ззаду закінчується задньою носовою остю (spina nаsalis posterior). На піднебінній поверхні пластинки є кілька малих піднебінних отворів, через які проходять судини й нерви до піднебінної кістки, а також один великий отвір, що веде до великого піднебінного каналу.
Перпендикулярна пластинка (lamina pcrpendicularis) має дві поверхні — верхньощелепну й носову. На верхньощелепній поверхні, яка прилягає до крилоподібного відростка клиноподібної кістки та сусідньої з ним ділянки верхньої щелепи, навскіс проходить велика піднебінна борозна, що з однойменною борозною верхньої щелепи утворює піднебінний канал. Носова поверхня рівна, гладенька. На ній є решітчастий гребінь для з'єднання з середньою носовою раковиною та раковинний гребінь — місце прикріплення нижньої носової раковини.
На верхньому краї перпендикулярної пластинки розташовані два відростки: очноямковий, що приростає до задньої ділянки очноямкової поверхні верхньої щелепи, та клиноподібний, який з'єднується з нижньою поверхнею тіла клиноподібної кістки. Між цими відростками міститься клинопіднебінна вирізка (incisura sphcnopalatina), яку зверху прикриває тіло клиноподібної кістки і яка утворює однойменний отвір.
Від місця, де з'єднуються перпендикулярна і горизонтальна пластинки піднебінної кістки, позаду, дещо донизу й назовні, відходить масивний пірамідальний відросток (processus piramidalis), який весь заходить до крилоподібної вирізки однойменного відростка клиноподібної кістки.
Скостеніння. Піднебінна кістка розвивається як первинна з однієї точки скостеніння, що з'являється на четвертому-п'ятому місяці ембріогенезу.
Вилична кістка (os zygomaticum) (мал. 25) парна. Розташована між верхньощелепною, скроневою і лобовою кістками. Зміцнює лицеву частішу скелета черепа і впливає на формування типу лиця. У кістці розрізняють бічну (лицеву), скроневу та очноямкову поверхні. На кожній поверхні є отвір (вилично-лицевий, вилично-скроневий і вилично-очноямковий) для проходження судин і нервів. Кістка має два відростки: скроневий (processus temporalis) і лобовий (processus frontalis). Перший з виличним відростком скроневої кістки формує виличну дугу (circus zygomaticus), другий — бере участь в утворенні бічної стінки очної ямки.
Скостеніння. Точки скостеніння (до трьох) у виличній кістці виникають на другому-третьому місяці ембріогенезу. Зростається з прилеглими кістками у різні строки ембріогенезу.
Нижня щелепа (mandibula) (мал. 26) — нижня частіша лицевого скелета. Бере участь в утворенні порожнини рота. Кістку поділяють на тіло (горизонтальна масивна широка дуга, обернена випуклістю допереду) і дві вертикальні гілки.
Тіло нижньої щелепи (corpus mandibulae) має верхній і нижній краї та дві поверхні: зовнішню і внутрішню. Нижнії край, щільніший і масивніший, є основою нижньої щелепи; на верхньому краї розташовані зубні комірки. Він називається комірковою частиною нижньої щелепи. Шістнадцять зубних комірок утворюють коміркову дугу (arcus alveolaris). Зубні комірки, так само, як і на верхній щелепі, розділені міжкомірковими та між-кореневими перегородками.
На передній поверхні тіла нижньої щелепи по серединній лінії є властивиіі лише сучасній людині трикутної форми підборідний виступ (protuberantia mentalis), з обох боків якого видно підборідні горбики (по одному з кожного боку). Дещо латеральніше, на рівні приблизно другого нижнього кутнього зуба, з кожного боку є підборідний отвір (foramen mentale), що сполучається з каналом нижньої щелепи.
За підборідним отвором починається коса лінія (linen obliqua), передній кінець якої розташований, як правило, на рівні 5 —6-го зуба, задній без різких меж переходить у передній край гілки нижньої щелепи іі закінчується біля основи вінцевого відростка. Поблизу верхнього краю передньої поверхні тіла кістки поздовжньо проходять коміркові вигини, що є відображенням коренів зубів.
На задній поверхні тіла нижньої щелепи по серединній лінії розташована добре розвинута підборідна ость (spina mentalis) (є лише у сучасної людини), на якій фіксуються м'язи язика і підборідно-під'язиковий м'яз. Трохи нижче і збоку розташована у вигляді горизонтального гребеня щелепно-під'язикова лінія (linea mylohyoidеа) — місце прикріплення однойменного м'яза, а також верхнього м'яза — стискача глотки. З обох боків над цією лінією є ледь помітне заглиблення — під'язикова ямка, де розміщена під'язикова слинна залоза, а знизу до цієї лінії на рівні 5 — 7-го зуба прилягає більш чітка піднижньо-щелепна ямка піднижньощелепної залози. Ще нижче, поблизу серединної лінії, біля нижнього краю тіла нижньої щелепи міститься парна двочеревцева ямка, де розташований однойменний м'яз.
Тіло нижньої щелепи сформоване із зовнішньої і внутрішньої пластинок компактної речовини, а також губчастої речовини між ними. У губчастій речовині проходить нижньощелепний канал дугоподібної форми, вигнутий донизу. Найближче канал розташований до комірки 8-го зуба. Від каналу відходять канальці до комірок, через які проходять судини й нерви, що іннервують зуби і ясна нижньої щелепи.
Гілка нижньої щелепи (ramus mandibulae) у вигляді чотирикутної кісткової пластинки праворуч і ліворуч без чіткої межі прилягає до заднього краю тіла кістки, утворюючи кут нижньої щелепи (апgulus mandibulae). На зовнішній поверхні гілки поблизу кута видно жувальну горбистість — місце прикріплення однойменного м'яза. На внутрішній поверхні гілки біля кута є крилоподібна горбистість, де фіксується присередній крилоподібний м'яз. Трохи вище і спереду від горбис тості тягнеться навскіс догори й назад щелепно-під'язикова борозна, що є ложем для однойменних судин і нерва. Вона безпосередньо переходить в отвір нижньої щелепи (foramen mandibulae), від якого починається канал нижньої щелепи (canalis mandibulae), що відкривається на передній поверхні тіла підборідним отвором.
Верхній край кожної гілки нижньої щелепи має два відростки: вінцевий — передній (processus coronoideus), до якого прикріплюється скроневий м'яз, і виростковий — задній (processus condylaris) з головкою, яка переходить знизу в шийку.
Головкою нижня щелепа з'єднується з відповідною западиною скроневої кістки, а до шийки прикріплюється бічний крилоподібний м'яз. На головці розташована суглобова поверхня, що бере участь в утворенні скронево-нижньощелепного суглоба. Між вінцевим і виростковим відростками розташована вирізка нижньої щелепи (incisura mandibulae).
Гілки нижньої щелепи розгорнуті назовні таким чином, що відстань між виростковими відростками більша, ніж між зовнішніми точками кутів щелепи. Зовнішня пластинка гілки щелепи товща за внутрішню на всьому протязі. Губчастої речовини найбільше в головці та шийці нижньої щелепи, у вінцевому відростку її значно менше (у вигляді різноспрямованих кісткових балок і пластинок, які обмежують комірки різної форми і розмірів).
Скостеніння. Нижня щелепа роз-вивається як первинна кістка із сполучної тканини нижньощелепного відростка І глоткової дуги. Точки скостеніння з'являються по одній з кожного боку в тілі кістки на другому місяці ембріогенезу. На другому році життя обидві половини кістки зростаються.
Нижня щелепа, на відміну від верхньої, протягом життя людини дуже змінюється. У людини, порівняно з стародавніми викопними гомінідами та їхніми найближчими зоопредками, вона не така масивна, що пов'язано з послабленням зубощелепної системи. Внаслідок хвороб і випадіння зубів різко змінюється конфігурація кістки, а також кут нижньої щелепи. У новонародженого цей кут наближається до 150°, у дорослому віці зменшується до 130- 110°, а в похилому віці знову збільшується (мал. 27).
Під'язикова кістка (os hyoideum) розташована серед м'яких тканин між нижньою щелепою і гортанню, складається з тіла і двох пар рогів, до яких прикріплюються над- і під'язикові м'язи. Кістка -похідне другої-третьої зябрових дуг, усі її елементи є рудиментами.
Скостеніння. В ембріогенезі під'язикова кістка виникає як хрящова; точки скостеніння в тілі й великих рогах з'являються наприкінці внутрішньоутробно-го періоду, а в малих — близько 40 — 50 років; закінчується скостеніння у віці 50 — 60 років.


Вхід на сайт

Пошук

будь ласка збережи

Попередження

При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://anatomia.at.ua обов'язково

Реклама