Анатомія людини - Сполучення хребтового стовпа

Анатомія людини

Категорії розділу

Топографічна анатомія голови [13]
Топографічна анатомія шиї [14]
Топографічна анатомія грудей [8]
Топографічна анатомія живота [12]
Топографічна анатомія поперекової ділянки та заочеревинного простору [11]
Топографічна анатомія таза [23]
Топографічна анатомія хребта та спинного мозгу [4]
Топографічна анатомія верхньої кінцівки [24]
Топографічна анатомія нижньої кінцівки [14]

Реклама

Статистика

Сполучення хребтового стовпа



СПОЛУЧЕННЯ ХРЕБТОВОГО СТОВПА

Сполучення хребтового стовпа (juncturae columnae vertebralis) складаються із сполучень тіл хребців, дуг хребців, остистих, поперечних і суглобових відростків.
Тіла хребців, починаючи з II шийного до V поперекового, з'єднуються за допомогою міжхребцевих дисків (disci intervertébrales), які в сукупності становлять чверть довжини хребтового стовпа дорослої людини. Диск складається із зовнішнього фіброзного кільця і внутрішнього дуже еластичного драглистого ядра (мал. 69, а). Волокнисте кільце (anulus fibrosus) утворене сполучнотканинними циркулярними волокнами, розташованими горизонтально переважно в межах диска, і косо перехресними волокнами, що йдуть від тіла одного хребця до тіла суміжного. Драглисте ядро (nucleus pulposus) є залишком нотохорди (спинної струни, хорди). Товщина міжхребцевих дисків не скрізь однакова: найтонші — у середині грудного відділу і найтовщі — в поперековому відділі.
Тіла хребців з'єднуються також передньою і задньою поздовжніми зв'язками. Передня поздовжня зв'язка (Іід. longitudinale anterius) (мал. 70) починається від нижньої поверхні основної частини потиличної кістки і на передній дузі атланта. Поступово розширюючись, зв'язка спускається донизу вздовж передньої поверхні хребтового стовпа, переходить на тазову поверхню крижової кістки, де й закінчується. Задня поздовжня зв'язка (Іід. longitudinale posterius) (див. мал. 69, б) починається на задній поверхні тіла осьового хребця, спускається уздовж задньої поверхні тіл хребців (всередині хребтового каналу) і закінчується на середині передньої стінки крижового каналу. Обидві зв'язки зміцнюють хребтовий стовп. Передня зв'язка гальмує розгинання, а задня — перешкоджає згинанню тулуба.
Дуги сусідніх хребців з'єднані між собою жовтою зв'язкою (lig. flavum) (див. мал. 69, О), яка, будучи дуже еластичною, сприяє пасивному випрямленню хребтового стовпа, що має велике значення у функції прямоходіння.
Сполучення остистих відростків хребців між собою здійснюється відносно слабкими міжостьовими зв'язками (Іідд. іпterspinalia) і потужною надостьовою зв'язкою (lig. supraspinale) (див. мал. 69, б). Над остистим відростком хребця обидві зв'язки розширюються дорзально й утворюють каркову зв'язку (lig. nuchae) у вигляді трикутної волокнистої пластинки (див. мал. 70). Ця зв'язка у чотириногих ссавців підтримує голову; у людини внаслідок вертикального положення тіла вона втратила своє значення і розвинута слабко.
Поперечні відростки хребців з'єднані між собою слабкими міжпоперечними зв'язками (ligg. intertransversaria), які відіграють незначну роль у статиці й динаміці хребтового стовпа.
Сполучення суглобових відростків, або дуговідросткові суглоби (articulationes zygapophysiales) (парні), утворені суглобовими поверхнями суглобових відростків суміжних хребців. За формою вони належать до плоских суглобів, капсула яких натягнута туго і прикріплюється по краю суглобового хряща; рух у суглобах ковзного типу. На всьому протязі хребтового стовпа ці суглоби мають деякі особливості, зумовлені характером рухів у різних від-ділах тулуба.
Особливе значення має сполучення атланта й осьового хребця. Тут є три суглоби: атланто-потиличний, серединний атланто-осьовий і латеральний атланто-осьовий.
Атланто-потиличний суглоб (articulatio atlantooccipitalis) (мал. 71) належить до комбінованих суглобів і складається з двох ізольованих суглобів, рухи в яких здійснюються одночасно. Кожен з цих суглобів утворений потиличним виростком і верхньою суглобовою поверхнею атланта. За формою суглоби еліпсоподібні, капсули фіксуються вздовж країв суглобових ямок. Зв'язки у вигляді передньої та задньої атланто-потиличних перетинок (membranae atlantooccipitalis anterior et posterior) натягнуті між потиличною кісткою і дугами атланта.
Серединний атланто-осьовий суглоб
(articulatio atlantoaxialis mediana) (див. мал. 71) утворений ямкою зуба задньої поверхні передньої дуги атланта і передньою суглобовою поверхнею зуба осьового хребця. Суглобові поверхні неконгруентні, капсула прикріплена до їхніх країв, натягнута слабко. За формою суглоб циліндричний, рухи в ньому відбуваються навколо вертикальної осі (обертання голови).
Бічний атланто-осьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis lateralis) (див. мал. 71) комбінований, складається з двох ізольованих суглобів. Ці суглоби утворені нижніми суглобовими поверхнями атланта і верхніми суглобовими поверхнями осьового хребця. За формою наближаються до плоских. Усі три суглоби зміцнюються поперечною зв'язкою атланта (Іід. transversarum atlantis), крилоподібними зв'язками і покривною перетинкою.
Поперечна зв'язка атланта (lig. transversum atlantis) натягнута між бічними масами СІ. Вона притискає зуб осьового хребця до передньої дуги атланта. Від середини зв'язки відходять дві ніжки: верхня — до потиличної кістки і нижня — до задньої поверхні осьового хребця. Цю зв'язку з двома ніжками називають хрестоподібною зв'язкою атланта (Іід. сгисіforme atlantis). Зв'язка має суглобову ямку.
Крилоподібні зв'язки (ligg. alaria) (див. мал. 71) починаються на верхівці зуба осьового хребця, звідки вони, дивергуючи двома потужними пучками, йдуть до присередньої поверхні потиличних виростків.
Покривна перетинка (membrana tectoria), що є безпосереднім продовженням задньої поздовжньої зв'язки хребтового стовпа, краніально прикріплюється до переднього краю великого (потиличного) отвору.
Хребтовий стовп у цілому
Хребтовий стовп людини, на відміну від інших сучасних ссавців, має риси пристосування до прямоходіння. Це передусім виявляється в його Б-подібній зігнутості, що забезпечує високі пружні властивості й можливість легкого зрівноваження голови. Найкраще зігнутість хребтового стовпа людини видно збоку. При цьому помітні чотири фізіологічні вигини (див. мал. 35). У шийному і поперековому відділах вигини випуклістю повернуті вперед (лордоз), а в грудному й крижовому — назад (кіфоз).
Хребтовий стовп новонародженого, як правило, прямий. Утворення шийного лордозу в еволюції хребетних було головним чином пов'язано з формуванням рухомої шиї та зрівноваженням голови. В онтогенезі людини цей лордоз з'являється тоді, коли дитина починає самостійно тримати голову. До шести місяців життя дитини намічається грудний кіфоз, що звичайно збігається з тим періодом, коли дитина починає сидіти. Це слід пояснити впливом ваги голови і добре розвинутих на той час органів грудної порожнини.
Поперековий лордоз, на відміну від названих вигинів, є специфічним придбанням людини. Його основна роль, поряд з підвищенням буферних властивостей хребтового стовпа, полягає у зрівноваженні центру ваги при вертикальному положенні тіла. У деяких випадках значного грудного кіфозу поперековий лордоз може компенсаторно збільшуватись. В онтогенезі людини поперековий лордоз виникає порівняно пізно, тобто коли дитина починає вчитися ходити (кінець першого року життя).
Більші чи менші вигини хребтового стовпа значною мірою взаємозв'язані з положенням тіла і поставою. У положенні лежачи на спині хребтовий стовп випрямляється і видовжується.
На стан вигинів хребтового стовпа впливає спосіб життя (заняття спортом, професія, зокрема звична робоча поза). В осіб важкої фізичної праці, особливо пов'язаної з систематичним перенесенням вантажів, усі вигини хребтового стовпа збільшуються. У тих, хто працює сидячи, може помітно збільшитись грудний кіфоз з певним компенсаторним збільшенням шийного лордозу. Поперековий лордоз при цьому зменшується.
У тих місцях, де одна кривина переходить в іншу, найчастіше виникають ушкодження, що деякою мірою пояснює найбільшу травматизацію саме цих місць, де межують рухомі або зовсім нерухомі відділи хребтового стовпа.
Від фізіологічних вигинів хребтового стовпа потрібно відрізняти деякі патологічні його скривлення. До них належить передусім бічне скривлення — сколіоз. Якщо не зважати на притаманну всім людям незначну асиметрію хребтового стовпа, яка виявляється у ледь помітному правосторонньому сколіозі, зумовленому більшим розвитком м'язів пояса правої верхньої кінцівки, то решта видів сколіозу, що виникають звичайно в дитячому і ранньому юнацькому віці, розцінюються як патологічні й потребують уважного ставлення лікаря. Це тим більш важливо, що за значного сколіозу змінюється положення, а отже, і функція більшості внутрішніх органів. Змінюється також нахил таза, що в жінок може призводити до тяжких ускладнень під час пологів.
Серед дітей і підлітків найчастіше розвивається шкільний сколіоз, зумовлений звичним неправильним сидінням за партою. Сколіоз іноді виникає внаслідок укорочення нижньої кінцівки, що також потребує раннього виявлення його для призначення ортопедичного взуття.
У старечому віці, як правило, збільшується грудний кіфоз, що пов'язано з ослабленням тонусу м'язів спини й іноді призводить до старечого горба.
Довжина хребтового стовпа становить у середньому в чоловіків 73 см, у жінок 69 см і разом з міжхребцевими дисками — 2/5 загальної довжини тіла. Найдовшим відділом хребтового стовпа є грудний, за ним ідуть шийний, поперековий, крижовий, куприковий.
У людини протягом доби можуть бути деякі коливання довжини хребтового стовпа, що відбивається на загальній довжині тіла. Так, уранці довжина хребтового стовпа, а разом з нею і зріст, дещо більші; у другій половині дня і особливо після тривалого фізичного навантаження ці показ¬ники звичайно зменшуються. Це явище, зумовлене коливанням вмісту води в міжхребцевих дисках, слід враховувати під час антропометричних вимірювань.
У старечому віці загальна довжина хребтового стовпа внаслідок деякого сплющення міжхребцевих дисків і незначних зміщень тіл хребців зменшується.

Рентгеноанатомія хребтового стовпа
Рентгенографію хребтового стовпа звичайно виконують у прямій, бічній і рідше в косій проекціях. На задній рентгенограмі тіла всіх хребців, за винятком двох перших шийних, і міжхребцеві диски добре контурують у вигляді чотирикутних тіней (хребці) та просвітлень між ними, розміри яких збільшуються донизу, до поперекового відділу.
У дорослої людини бічні, верхні й нижні краї хребців завжди рівні, талію добре видно (особливо поперекових хребців). Добре видно дуги хребців, які мають вигляд поперечних або овальних тіней, що нашаровуються на тіні тіл хребців, поперечні та остисті відростки; менш виразні щілини реберно-хребцевих і дуговідросткових суглобів. Внаслідок викривленості крижової кістки на прямій рентгенограмі всі деталі крижово-куприкового відділу хребтового стовпа виявити неможливо. Атлант і осьовий хребець внаслідок нашарування тіні нижньої щелепи у прямій проекції звичайно майже не видні.
У бічній проекції найбільш чітко видно деталі (передні, задні, верхні й нижні контури тіл хребців, будова їхньої губчастої речовини, міжхребцеві отвори, суглобові відростки тощо) шийного і поперекового відділів хребтового стовпа. У грудному відділі всі перераховані деталі значною мірою затушовуються внаслідок нашарування пояса верхньої кінцівки. Косу проекцію застосовують головним чином для виявлення щілин дуговідросткових суглобів і розмірів міжхребцевих отворів.

Біомеханіка сполучень хребтового стовпа й голови
Рухи хребтового стовпа схожі на зміни положення й форми пружного стержня, закріпленого на штативі (мал. 72). Разом з тим тут усі рухи ніби забезпечуються й спрямовуються його суглобами, а в грудному відділі значно обмежуються ребрами.
Найрухомішими є шийний, нижньогрудний і верхньопоперековий відділи хребтового стовпа. Схематично різноманітні рухи хребтового стовпа можна показати таким чином: рухи навколо лобової осі (згинання, розгинання) — загальний розмах 170 — 245°; рухи навколо стрілової осі (відхилення в боки) — близько 55°; обертання навколо вертикальної осі — до 90° (залежить від тренування).
Рухи голови можуть бути класифіковані так: згинання й розгинання, що визначається ковзною рухомістю в усіх суглобах шийного відділу хребтового стовпа, обертання навколо вертикальної осі, а також бічні нахили голови, в яких беруть участь атланто-потиличний і атланто-осьові суглоби; колові обертання, які відбуваються в суглобах нижніх трьох-чотирьох шийних хребців. У молодому віці хребтовий стовп має більшу рухомість.


Вхід на сайт

Пошук

будь ласка збережи

Попередження

При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://anatomia.at.ua обов'язково

Реклама