Анатомія людини - Скелет кінцівок
Середа, 01.10.2014, 16:28
Анатомія людини
Форма входу

Меню сайту
Категорії розділу
Топографічна анатомія голови [13]
Топографічна анатомія шиї [14]
Топографічна анатомія грудей [8]
Топографічна анатомія живота [12]
Топографічна анатомія поперекової ділянки та заочеревинного простору [11]
Топографічна анатомія таза [23]
Топографічна анатомія хребта та спинного мозгу [4]
Топографічна анатомія верхньої кінцівки [24]
Топографічна анатомія нижньої кінцівки [14]
Анатомічні фото
Анатомічні зображення
Додай сайт
Реклама
Спорткомплекс
Спорткомплекс Авангард сдает в аренду спортзал для футбола Аренда спортзала
Статистика

Скелет кінцівок

Диференціація кінцівок посідає одне з провідних місць в еволюції вищих хребетних, вона дала змогу спочатку рептиліям, а потім птахам і ссавцям пристосуватись до різноманітних умов середовища. У людини, як і в переважної більшості наземних хребетних, є дві пари кінцівок: грудні й тазові, які внаслідок вертикального положення тіла людини дістали назву верхніх і нижніх.
Як грудні, так і тазові кінцівки всіх наземних хребетних мають однаковий план будови: вони складаються з кісток грудного пояса, або пояса кінцівки, і кісток вільної частини кінцівки. У скелеті вільної кінцівки є три основні ланки (stylopodium, zeugopodium, autopodium), які дають змогу простежити гомологію (спільне походження) кісток верхньої і нижньої кінцівок.

Будова кінцівок хребетних завжди має чітко пристосувальний характер. Особливості будови кінцівок людини визначаються прямоходінням і пристосуванням до праці.

Кістки верхньої кінцівки
Скелет верхньої кінцівки складається з кісток грудного пояса, або пояса верхньої кінцівки і кісток вільної частини верхньої кінцівки.
Грудний пояс (пояс верхньої кінцівки)
Грудний пояс (cingulum pectorale) або пояс верхньої кінцівки (cingulum rnembri superioris), у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох кісток: лопатки і ключиці.
Лопатка (scapula) (мал. 48) — парна плоска кістка, розташована в людини на задній поверхні тулуба на рівні II —VII ребер. Таке положення лопатки пов'язане із сплощеною (у передньозадньому напрямку) формою грудної клітки людини. На лопатці розрізняють три краї: присередній (найтовщий), бічний і верхній (найтонший) з дзьобоподібним відростком (processus coracoideus) і вирізкою лопатки (incisura scapulae),а також три кути: нижній закруглений і витягнутий донизу, верхній гострий і бічний (потовщений), що переходить у шийку лопатки (collum scapulae), а потім у суглобову западину (cavitas glenoidalis) — місце сполучення з плечовою кісткою. Біля верхнього і нижнього кінців западини є над- і підсуглобовий горбки (tuberculum supraet in frag lenoidale), де починаються довгі головки дво- і триголового м'язів плеча.
На лопатці розрізняють дві поверхні: дорзальну задню (facies posterior) і реброву, або передню (facies costalis s. anterior). На задній поверхні майже поперечно розташована трикутна ость лопатки (spina scapulae), вільний стовщений край якої закінчується масивним надплечовим відростком (acromion). На ньому є ключична суглобова поверхня для сполучення з ключицею. Ость лопатки ділить задню поверхню лопатки на дві ямки: надостьову (fossa supraspinata) і під остьову (fossa infraspinata), де починаються однойменні м'язи.
Реброва, або передня, поверхня лопатки (ввігнута) називається підлопатковою ямкою (fossa subscapularis), де розташовується (і починається) однойменний мяз. Скостеніння. Лопатка костеніє на основі хряща з трьох основних точок, які з являються в іі тілі наприкінці другого місяця ембріогенезу (ость лопатки розвивається також звідси), у дзьобоподібному відростку — на першому році життя і в надплечовому відростку — у 15 —18 років. Дзьобоподібний і надплечовии відростки зростаються з тілом лопатки до 18 —21 року. У ділянці нижнього кута лопатки додаткові точки скостеніння з'являються на 16-му році життя і з'єднуються з основними на 20 —21-му році, коли закінчується скостеніння лопатки.
Ключиця (clavicula ) (мал. 49) — трубчаста кістка, дещо зігнута у вигляді літери S, розташована між надплечовим відростком лопатки і ручкою груднини. Вона має два кінці: округлий потовщений грудниннии (extremitas sternalis) з груднинною суглобовою поверхнею для зчленування з грудниною і сплощений надплечовии (ex-tremitas acromialis) з невеликою надплечовою суглобовою поверхнею для з'єднання з надплечовим відростком лопатки.
Ключиця має дві поверхні — верхню гладку і нижню шорстку та два зігнутих краї — передній і задній. Походження ключиці подвійне: грудниннии кінець її виникає з коракоїда і розвивається з хряща, а середній відділ є дериватом покривних кісток.
Скостеніння. Перша точка скостеніння в ключиці людини виникає на шостому тижні ембріогенезу. У 16 — 18 років з'являються ознаки скостеніння в груднинному її кінці. Скостеніння ключиці закінчується до 20 — 25 років життя.
Основні морфологічні особливості скелета поясу верхньої кінцівки, зумовлені функцією верхніх кінцівок, виявились значним розширенням лопатки і розташуванням її у фронтальній площині. При цьому суглобова западина й надплечовии відросток спрямовані не вентрально, що характерно для скелетів сучасних людиноподібних мавп, а назовні. Усе це поряд з добре розвинутою ключицею й надплечовим відростком лопатки створило широку опору (фіксацію) для м'язів, які відводять і обертають плечову кістку, та одночасно забезпечило великий діапазон рухів вільної верхньої кінцівки.

Вільна частина верхньої кінцівки
Вільна частина верхньої кінцівки (pars libera membri superioris) складається з плечової кістки, двох кісток передпліччя і кісток кисті.

Плече (humerus), або плечова кістка, (мал. 50) є типовою довгою трубчастою кісткою; ділиться на тіло плеча (corpus humeri) і головку плеча (caput humeri), яка з'єднується з суглобовою западиною лопатки і обмежується знизу вузькою коловою борозною — анатомічною шийкою (collum anatomicum). Збоку і спереду від анатомічної шийки розташовані два горбки: великий горбок (tuberculum majus) (збоку), що переходить знизу в гребінь великого горбка, і малий горбок (tuberculum minus) (зсередини) з спрямованим дистально гребенем малого горбка. Між цими горбками і гребенями, до яких прикріплюються м'язи, є міжгорбкова борозна (sulcus intertubercularis), де розміщується сухожилок довгої головки двоголового м'яза плеча. Відразу під горбками плечова кістка дуже звужується; цю ділянку називають хірургічною шийкою (collum chirurgicum) (тут найчастіше відбувається перелом плечової кістки).
На межі верхньої і нижньої половин кістки добре видно поздовжню дельтоподібну горбистість (tuberositas deltoidea) — місце прикріплення однойменного м'яза, а нижче й позаду лежить не завжди добре помітна борозна променевого нерва (sulcus nervi radialis), спрямована навскіс згори донизу і зсередини назовні.
Дистальний епіфіз плечової кістки — виросток плеча (condylus humeri), яким ця кістка з'єднується з кістками передпліччя, ділиться на два відділи: блок плеча (trochlea humeri), спрямований досередини, і головочку плеча (capitulum humeri), розташовану назовні. Кожен з цих відділів має по надвиростку (бічний над головкою, присередній над блоком) — epicondilus lateralis et medialis. Позаду медіального надвиростка проходить борозна ліктьового нерва (sulcus nervi ulnaris). За виростком є глибока ліктьова ямка (fossa olecгапі), спереду видно дві менш глибокі ямки: променеву (зовні) (fossa radialis) і вінцеву (зсередини) (foss coronoidea) для з'єднання з кістками пер г.пліччя.
Однією із специфічних особливостей плечової кістки людини є скрученість її діафіза на 150 — 160°. При ьому головка плечової кістки обернена до середини. Це зумовлено пристосуванням лопатки до вертикального положення людини.
Скостеніння. Плечова кістка костеніє на основі хряща. Точки скостеніння з'являються в діафізі на 7 —8-му тижні ембріогенезу, в головці — на першому році життя, великому горбку — в 3 —4 роки, медіальному надвиростку — у 6 —8 років, блокові — в 9 —10 років і в латеральному надвиростку — на 12 —13-му році. Зрощення дистального епіфіза з тілом відбувається в 18 —20 років, проксимального — на 20 —22-му році.
Скелет передпліччя складають дві довгі трубчасті кістки — променева й ліктьова, розташовані в положенні супінації паралельно одна одній, причому перша займає бічне положення, друга — присереднє.
Променева кістка (radius) (мал. 51) має два кінці й тіло. Проксимальний кінець кістки тонкий, з циліндричною головкою (caput radii), увігнутою зверху для з'єднання з головкою виростка плечової кістки. Зовні поверхня головки, названа суглобовим обводом (circumferentia articularis), служить для сполучення з ліктьовою кісткою. Головка відділена від тіла кістки шийкою (collum radii). Нижче від шийки на передньоприсередній поверхні кістки є горбистість (tuberositas radii), до якої прикріплюється сухожилок двоголового м'яза.
Тіло променевої кістки донизу поступово стає товщим. Воно має три краї (передній, задній і міжкістковий, спрямований присередньо) і три поверхні (передню, задню й бічну).
Дистальний епіфіз променевої кістки розширений і стовщений, його нижня поверхня є зап'ястковою суглобовою поверхнею для з'єднання з кістками зап'ястка. На внутрішньому краї цієї поверхні міститься ліктьова вирізка (incisura ulnaris), а її зовнішній край закінчується шилоподібним відростком (processus styloideus radii), який добре пальпується під шкірою.
Перелом променевої кістки найчастіше відбувається на межі середньої і нижньої третин її тіла, тобто в тому місці, де тіло кістки звужене.

Ліктьова кістка (ulna) (мал. 52) так само, як і променева, має два кінці й тіло (corpus ulnae). На стовщеному проксимальному епіфізі кістки є блокова вирізка (incisura trochlearis), обмежена ззаду ліктьовим відростком (olecranon), а спереду вінцевим відростком (processus coronoideus). Зовні й безпосередньо під блоковою вирізкою міститься неглибока променева вирізка (incisura radialis) для головки променевої кістки, а нижче від вінцевого відростка — горбистість ліктьової кістки (tuberositas ulnae), де прикріплюється плечовий м'яз.
Тіло ліктьової кістки, на відміну від тіла променевої, в дистальному напрямку тоншає. Три чіткі краї (передній, задній і міжкістковий) ділять тіло кістки на передню, задню й присередню поверхні.
Тонкий дистальний епіфіз, або головка ліктьової кістки (caput ulnae), на задньобоковій поверхні утворює суглобовий обвід (circurnferentia articularis) для сполучення з променевою кісткою. Присередньо тут розташований шилоподібний відросток (processus styloideus), що добре промацується під шкірою.
Перелом тіла ліктьової кістки трапляється рідше, оскільки завдяки суглобовому диску ліктьова кістка безпосередньої участі в сполученні з кістками кисті не бере.
Скостеніння. Обидві кістки передпліччя костеніють на основі хряща. У тілах точки скостеніння виникають одночасно на 7-му тижні ембріогенезу, а в епіфізах скостеніння відбувається раніше і швидше в променевій кістці. Перші точки скостеніння в проксимальному епіфізі променевої кістки з'являються на 3 —4-му, ліктьової — на 8 — 14-му роках життя, а в дистальному епіфізі променевої кістки — протягом перших трьох років життя, ліктьової — у б —8 років. Закінчується скостеніння променевої кістки до 18 — 20, ліктьової — до 20 — 22 років.
Кістки кисті (мал. 53) складаються з кісток зап'ястка, п'ястка й пальців.
Кістки зап'ястка (ossa carpi) в кількості восьми розташовані у два ряди: ряд, що складається з човноподібної (os scaphoideum), півмісяцевої (os lunatum), тригранної (os triquetrurn) і горохоподібної (os pisiforme) (найслабкішої) кісток, і дистальний, до якого належить кістка-трапеція (os trapezium), трапецієподібна (os trapezoidеи?п), головчаста (os capitatum) (найбільша) і гачкувата (os hamatum) кістки.
Човноподібна, півмісяцева і тригранна кістки своїми проксимальними поверхнями утворюють яйцеподібну поверхню для сполучення з дистальною суглобовою поверхнею променевої кістки. Горохоподібна кістка є сесамоподібною, у сполученні з кістками передпліччя участі не бере й особливим суглобом з'єднується з тригранною кісткою. У ряду кісток зап'ястка з долонної поверхні здіймається зовнішнє (променеве) і внутрішнє ліктьове підвищення, утворені з одного боку горбками кістки-трапеції і човноподібної кістки, а з другого — гачком гачкуватої кістки і горохоподібною кісткою. Між цими підвищеннями на долонній стороні утворюється борозна зап'ястка (sulcus carpi).
Кістки п'ястка (ossa metacarpi) — це п'ять (I —V) трубчастих моноепіфізарних кісток. Кожна з них має циліндричне тіло, основу з плоскими суглобовими поверхнями і кулясту головку. Найдовшою і досить масивною є II п'ясткова кістка, яка на відміну від інших п'ясткових кісток на проксимальній суглобовій поверхні має стрілову борозну. Найкоротша, але й найтовща — це І п'ясткова кістка; III п'ясткова кістка на тильній поверхні основи має шилоподібний відросток (processus styloideus). V п'ясткова кістка найелабша, її відмітною ознакою є розташований на ліктьовому боці основи масивний горбок для прикріплення м'яза. IV п'ясткова кістка за розмірами займає проміжне місце між III і V п'ястковими кістками.
Кістки пальців (ossa digitorum). Кожен палець (digitus) (названий порядковим числом від променевого краю кисті) утворений короткими трубчастими моноепіфізарними кістками — фалангами (phalanges): по три (проксимальна, середня й дистальна) у II —V пальцях і дві (проксимальна, дистальна) в І пальці. Спеціальні назви мають І палець — pollex, тобто великий палець, II палець — index, або вказівний, і V — minimus, або мізинець. У кожній фаланзі розрізняють розширену основу, дещо сплюснуте в тильнодолонному напрямку тіло і заокруглену головку.
Суглобова поверхня основи проксимальних фаланг має увігнуту кулясту форму для сполучення з головкою відповідної п'ясткової кістки, а увігнута суглобова поверхня основи середніх і кінцевих (дистальних) фаланг має стріловий гребінь. Головки проксимальних і середніх фаланг закінчуються блоковою поверхнею, а головки кінцевих фаланг мають горбистість (tuberositas phalangis distalis).
Скостеніння кісток зап'ястка (мал. 54) відбувається в певній послідовності: головчастої та гачкуватої — на першому році, тригранної — на третьому, півмісяцевої — на четвертому, човноподібної — на п'ятому, кістки-трапеції — на шостому, трапецієподібної — на сьомому і, нарешті, горохоподібної — на дванадцятому році життя (за М. Г. Привесом).
У кожній п'ястковій кістці й кожній фаланзі виникає по дві точки скостеніння. Перша з'являється в тілі названих кісток у кінці другого місяця ембріогенезу, друга закладається в головці II —V п'ясткових кісток наприкінці другого року життя, в основах І п'ясткової кістки і всіх фаланг пальців — наприкінці третього року. Скостеніння головки І п'ясткової кістки і всіх фаланг відбувається разом з тілами. Закінчується скостеніння кісток кисті людини у 18 — 20 років.

Рентгеноанатомія скепета верхньої кінцівки
На рентгенограмі верхньої кінцівки в прямій проекції виразно видно трубчасту Б-подібно зігнуту ключицю. У цій самій та в бічній проекціях чітко окреслена лопатка з її краями і кутами. Добре контуру є плечова, а на тильно-долонному знімку — променева і ліктьова кістки, їхня внутрішня будова — компактна речовина, губчаста речовина, горбки, ямки та інші утвори. Чітко видно суглобові щілини з рівним контуром (у нормальному стані) кісток, які сполучаються.
Рентгенологічно добре простежується виникнення точок скостеніння в епіфізах та зрощення епіфізів з діафізами в довгих і коротких трубчастих кістках. Особливо наочно на тильно-долонному знімку видно точки скостеніння в кістках зап'ястка, в головках II —V п'ясткових, в основі І п'ясткової кісток та в основі всіх фаланг пальців. Контури і внутрішня будова всіх цих кісток завжди чіткі, якщо немає захворювань і вікових змін.
Рентгенографію кисті й дистального відділу передпліччя звичайно роблять для визначення кісткового віку (див. мал. 54).

Кістки нижньої кінцівки
Кістки нижньої кінцівки (ossa membri inferioris) складаються з тазового пояса, або пояса нижньої кінцівки, і вільної частини нижньої кінцівки.

Тазовий пояс (пояс нижньої кінцівки)
Тазовий пояс (cingulum pelvicum), або пояс нижньої кінцівки (cingulum membri inferioris), на відміну від пояса верхньої, разом з крижовою кісткою утворює замкнуте кільце. До складу пояса нижньої кінцівки всіх ссавців належать дві кульшові кістки (мал. 55), які в людини наймасивніші і мають тільки їй властиву форму, зумовлену прямоходінням.
Кульшова кістка (os coxae) у людини до 14 — 16 років складається з трьох окремих кісток (клубової, лобкової та сідничої), що з'єднані між собою хрящовою тканиною, а в 20 —22 роки цілком зростаються. У місці сполучення цих кісток на зовнішній поверхні кульшової кістки видно глибоку чашоподібну кульшову западину (acetabulum) для з'єднання з головкою стегнової кістки. У западині розрізняють півмісяцеву поверхню, вкриту суглобовим хрящем, ямку кульшової западини, де фіксується зв'язка головки стегнової кістки, і вирізку кульшової западини для проходження кровоносних судин, які живлять головку стегнової кістки.
Спереду в кожній кульшовій кістці є затульний отвір (foramen obturatum), обмежений зверху і зсередини лобковою кісткою, знизу і з боків — сідничою кісткою.
Клубова кістка (os ilium) має вигляд розгорнутого віяла і ділиться дугоподібною лінією (linea arcuata), розташованою на внутрішній поверхні кістки, на тіло — нижню (меншу) стовщену частину, прилеглу до кульшової западини, і крило — верхню широку частину кістки (див. мал. 55).
Крило клубової кістки (ala ossis ilii) має дві поверхні: внутрішню, передній відділ якої дістав назву клубової ямки (fossa iliaca), де залягає однойменний м'яз, і зовнішню, сідничу, на всьому протязі якої починаються сідничні м'язи. Відповідно до фіксації і розташування цих м'язів на сідничій поверхні визначають передню, задню і нижню сідничі лінії. Верхній край крила клубової кістки стовщений і називається клубовим гребенем (crista iliaca). Гребінь має зовнішню і внутрішню губи та проміжну лінію (linea intermedia) між ними, до яких прикріплюються м'язи. На передньому й задньому кінцях клубового гребеня розміщені верхні (передня і задня) клубові ості (spina iliaca anterior superior et posterior superior). Нижче на передньому і задньому краях крила розташовані нижні (передня й задня) клубові ості (spina iliaca anterior inferior et posterior inferior). Безпосередньо під нижньою задньою клубовою остю є велика сіднича вирізка (incisura ischiadica major), частково утворена сідничою кісткою. На внутрішній поверхні кістки позаду й нижче від клубової ямки розташована вушкоподібна поверхня (faciès auricularis), а за нею й вище — клубова горбистість (tuberositas iliaca) — місця сполучення з відповідними утворами крижової кістки.
Лобкова кістка (os pubis) складається з тіла, яке утворює передню частину кульшової западини, і двох гілок, що сходяться під кутом. Верхня гілка лобкової кістки має вгорі присередньо лобковий горбок (tuberculum pubicum) і його бічне продовження — лобковий гребінь, а знизу — затульну борозну. Передня частина верхньої гілки повертає донизу, утворюючи нижню гілку лобкової кістки, яка з'єднується з сідничою кісткою, що замикає затульний отвір. На місці сполучення тіла лобкової кістки з тілом клубової утворилось клубово-лобкове підвищення (етіnentia iliopubica). Присередньо лобкова кістка за допомогою симфізіальної поверхні (faciès symphysialis) з'єднується з однойменною кісткою протилежного боку.
Сіднича кістка (os ischii) складається з тіла, яке утворює головну частину кульшової западини, і гілки сідничої кістки, що спереду з'єднується з лобковою кісткою.
Тіло сідничої кістки в задньому відділі має сідничу ость (spina ischiadica), що обмежує знизу велику сідничу вирізку (incisura ischiadica major), нижче від якої розташована мала сіднича вирізка (incisura ischiadica minor). На задньонижньому відділі гілки сідничої кістки є шорстке стовщення — сідничий горб (tuber ischiadicum).
Кульшові кістки разом з крижовою та куприковою утворюють таз (pelvis) (мал. 56) — широке міцне кісткове кільце. У зв'язку з прямоходінням таз людини витримує весь тягар розташованих вище частин тіла, пом'якшує поштовхи і струси, пов'язані з локомоторною функцією нижніх кінцівок. Разом з тим у ньому містяться внутрішні органи, тому таз має форму широкої і ніби розвернутої догори чаші.
Розрізняють великий таз (pelvis major) і малий (pelvis minor), розділені пограничною лінією (linea terminalis), що утворена мисом, дугоподібними лініями клубових кісток, гребенями лобкових кісток і лобковим симфізом.
Великий таз передньої стінки не має. З боків він обмежений крилами клубових кісток, а ззаду — хребтом.
Малий таз утворений ззаду крижовою і куприковою кістками, з боків — частинами кісток, які формують кульшову западину, тілами й горбами сідничих кісток, а спереду — гілками лобкових кісток і лобковим симфізом.
Нижній отвір таза (apertura pelvis inferior) утворений лініями, проведеними від верхівки куприкової кістки до сідничих горбів, потім до нижнього краю лобкового симфізу. Нижні гілки (права й ліва) лобкових кісток, з'єднуючись між собою, утворюють лобкову дугу (arcus pubis), яка обмежує підлобковий кут (angulus subpubicus), розмір якого коливається у різних людей і залежить від статі.
Нахил таза залежить головним чином від поперекового лордозу, а також від постави і змінюється залежно від положення тіла. Під час вертикального стояння таз нахилений під кутом 46 — 65° до горизонтальної площини.
Таз людини належить до частин скелета, в яких найбільше виявляється статевий диморфізм (мал. 57). Жіночий таз звичайно ширший, ніж чоловічий, крила його клубових кісток розгорнуті в сторони. Крижова кістка у чоловіків вужча, а в жінок ширша й менше зігнута. Мис у чоловіків виступає чіткіше, підлобковий кут, як правило, наближений до гострого. У жінок він завжди тупий. Форма верхнього отвору малого таза у чоловіків нагадує контур карткового серця, а в жінок він круглий або поперечно-овальний. Порожнина малого таза, яка в жінок є пологовим каналом, майже циліндрична; у чоловіків вона часто нагадує форму лійки або конуса з вершиною донизу.
Статеву належність таза найкраще визначати за допомогою певних вимірювань. Щодо великого таза найчастіше роблять два вимірювання: відстань між верхніми передніми клубовими остями — міжостьова (distantia іntегзріnоsа) (у жінок 23 — 25 см, у чоловіків 21—23 см) і відстань між клубовими гребенями — міжгребенева дистанція (distantia intercristalis) (у жінок 28 — 29 см, у чоловіків 25 — 27 см).
Розміри малого таза такі: відстань між мисом і серединною точкою верхнього краю лобкового симфізу (анатомічна кон'югата) (у жінок 11,5 см, у чоловіків 10,8 см); найбільша відстань між пограничними лініями (поперечний діаметр) (у жінок 13.5 см, у чоловіків 12,8 см); відстань між клубово-лобковим підвищенням з одного боку та крижово-клубовим суглобом — з другого (косий діаметр) (у жінок 12 — 12.5 см, у чоловіків 12 — 12,2 см).
Крім того, вимірюють кон'югати, які мають велике значення в акушерстві: справжню (conjugata vera), діагональну (conjugata diagonalis), пряму (conjugata recta), серединну (conjugata mediana) і зовнішню (conjugata externa).
Скостеніння таза відбувається на хрящовій основі. Перші точки скостеніння з'являються в клубовій кістці на третьому місяці, у сідничій кістці — на четвертому і в лобковій — на п'ятому місяці ембріогенезу. У новонародженого ці кістки головним чином утворені кістковою тканиною. До восьми років зростаються гілки сідничих і лобкових кісток. У межах кульшової западини всі кістки починають зростатися в 14 — 16 років. Додаткові точки скостеніння виникають у клубовому гребені, сідничому горбі та в сідничій ості. Скостеніння таза закінчується в 22 — 25 років.


Пошук
Пошук
Косметологія
Ефективний засіб проти зморшок
  • Микротоковая терапия
  • Реклама
    Анатомія
    Анатомія російською мовою з кольоровими ілюстраціями
  • Анатомия
  • Попередження
    При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.anatomia.at.ua обов'язково.
    Copyright MyCorp © 2014

    Створити сайт безкоштовно