Анатомія людини - Вчення про внутрішні органи

Анатомія людини

Категорії розділу

Топографічна анатомія голови [13]
Топографічна анатомія шиї [14]
Топографічна анатомія грудей [8]
Топографічна анатомія живота [12]
Топографічна анатомія поперекової ділянки та заочеревинного простору [11]
Топографічна анатомія таза [23]
Топографічна анатомія хребта та спинного мозгу [4]
Топографічна анатомія верхньої кінцівки [24]
Топографічна анатомія нижньої кінцівки [14]

Реклама

Статистика

Вчення про внутрішні органи

ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ - СПЛАНХНОЛОГІЯ

Внутрішні органи (splanchna, s. viscera) розташовані головним чином у порожнинах тіла (грудній, черевній, тазовій). Ці органи забезпечують процеси обміну в організмі з зовнішнім середовищем (споживання й перетравлювання їжі, повітряний і тканинний обмін), виведення продуктів обміну, генеративну функцію та ін. Такі функції властиві рослинам, тому ці органи називають також органами рослинного життя.
Залежно від функціональних властивостей і будови внутрішні органи об'єднані в системи: травну, дихальну, сечову, статеву.
Органи травної системи розташовані в ділянці голови, шиї, в грудній, черевній і тазовій порожнинах, мають вхідний отвір (рот) і вихідний (відхідник).
Органи дихальної системи (з одним вхідним отвором — носовим) містяться в ділянці голови, шиї і в грудній порожнині. У грудній порожнині розташоване також серце, що належить до системи кровообігу.
Сечові й статеві органи мають лише вихідні отвори, містяться в черевній порожнині й порожнині таза. Черевна порожнина є місцем розташування селезінки, що належить до органів кровотворення. У всіх порожнинах тіла розташовані ендокринні залози.
Внутрішні органи за своєю структурою поділяються на паренхіматозні й трубчасті, або порожнисті. Паренхіматозні органи складаються з паренхіми (скупчення спеціалізованих клітин) і сполучнотканинної строми. До паренхіматозних органів належить печінка, легені, нирки тощо. Строма виконує опорну й трофічну функції, у ній розташовані кровоносні та лімфатичні судини, нерви. Трубчасті органи (глотка, стравохід, шлунок, кишки, трахея, бронхи, сечоводрі, сечовий міхур тощо) є трубками різного діаметра. Незважаючи на різні форму та функції трубчастих органів, їх стінки мають схожу будову й складаються із слизової оболонки, підслизової основи, м'язової та серозної оболонок (адвентиції).
Слизова оболонка (tun. mucosa) — це внутрішня оболонка трубчастих органів (травних, дихальних, сечових); вона вистелена епітелієм: багатошаровим (плоским), що не зроговіває (порожнина рота, язик, глотка, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки), перехідним (сечові органи), одношаровим циліндричним (шлунок, тонка й товста кишки). Епітелій слизової оболонки, виконуючи покривну функцію, відмежовує стінку порожнистого органа від зовнішнього середовища (у його просвіті).
Епітелій лежить на власній пластинці слизової оболонки (lam. propria mucosae), що складається в основному з пухкої колагенової сполучної тканини. У ній розташовані залози слизової оболонки, кровоносні та лімфатичні судини, нерви, скупчення лімфоїдної тканини. Під власною пластинкою на межі з підслизовою основою міститься м'язова пластинка слизової оболонки (lam. muscularis mucosae), скорочення якої формують різні складки слизової оболонки.
У товщі слизової оболонки травної трубки розкидані келихоподібні клітини, які виділяють слиз, одно- та багатоклітинні залози, що синтезують травний сік. Багатоклітинні залози можуть бути окремими органами, вивідні протоки яких відкриваються у травну трубку, наприклад великі слинні залози, печінка. За будовою розрізняють залози трубчасті, альвеолярні й трубчасто-альвеолярні, кожна з яких може бути простою (з однієї трубочки чи альвеоли) чи складною (з багатьох трубочок або альвеол). Складні залози, що мають вивідні протоки, називають екзокринними, ендокринні залози таких проток не мають (glandule sine ductibus). Великі багатоклітинні залози розділені прошарками сполучної тканини, що йдуть від капсули вглиб залози, на частини — частки (lobi). Деякі частки поділяються на дрібніші часточки (lobuli).
Лімфоїдна тканина в слизовій оболонці може мати вигляд дифузно розкиданих невеликих поодиноких лімфатичних фолікулів (folliculi lymphatici solitarii) або їх скупчень (folliculi lymphatici aggregati).
Підслизова основа (tela submucosa) лежить ззовні від слизової оболонки; складається з пухкої колагенової сполучної тканини, в якій проходять кровоносні та лімфатичні судини. У травних органах тут базується досить розвинуте підслизове нервове сплетення. Підслизова основа містить деякі травні залози, а також лімфатичні фолікули. Пухка колагенова сполучна тканина забезпечує рухомість слизової оболонки й утворення складок. У тих місцях, де немає підслизової основи й слизова оболонка щільно прилягає до м'язової, складки не утворюються, наприклад у сечоміхуровому трикутнику (trigonum vesicae).
М'язова оболонка (tun. muscularis) розташована ззовні від підслизової основи. У початкових і кінцевих відділах травної трубки (порожнина рота, глотка, верхній відділ стравоходу, зовнішній м'яз — стискач відхідника) м'язова оболонка складається з посмугованої м'язової тканини, решта трубки — з гладкої. У м'язовій оболонці гладкі міоцити утворюють внутрішній коловий шар (stratum circulare), назовні від нього розташований поздовжній шар (stratum longitudinale).
Головна функція м'язової оболонки трубчастих органів — перемішування харчової маси і проштовхування її по травній трубці (травна система), регулювання голосової щілини й бронхів (дихальна система) , проштовхування сечі та регулювання просвіту сечових органів.
Серозна оболонка (tun. serosa) (з підсерозною основою) — це тонка пластинка, що вистеляє порожнини тіла (черевну, осердну, плевральні тощо), а також обгортає розташовані в них органи. Серозна оболонка стінки порожнин називається пристінковим (парієтальним) листком, а та, що вкриває внутрішні органи, — нутряним (вісцеральним). Серце ззовні вкрите вісцеральним листком серозного осердя (епікард).
Основою серозної оболонки є щільна волокниста сполучна тканина з різнонапрямленими колагеновими та еластичними волокнами. Поверхня оболонки з боку порожнини вкрита одношаровим плоским епітелієм, або мезотелієм.
Вільна поверхня серозної оболонки в нормі завжди волога, гладка, блискуча, що сприяє ковзанню одного органа відносно іншого. Ті органи або їх частини, які не мають серозної оболонки, обгорнуті сполучнотканинною волокнистою оболонкою (tun. abventitia). До них належить стравохід, ділянки дванадцятипалої і товстої кишок, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, а також повітропровідні та сечові органи.
У цьому розділі вивчаються органи травної, дихальної, сечової, статевої систем. Подано також відомості про посмуговані м'язи порожнини рота, глотки, гортані та промежини, функції яких міцно пов'язані з внутрішніми органами.

Вхід на сайт

Пошук

будь ласка збережи

Попередження

При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://anatomia.at.ua обов'язково

Реклама