Анатомія людини - Нервова система

Анатомія людини

Категорії розділу

Топографічна анатомія голови [13]
Топографічна анатомія шиї [14]
Топографічна анатомія грудей [8]
Топографічна анатомія живота [12]
Топографічна анатомія поперекової ділянки та заочеревинного простору [11]
Топографічна анатомія таза [23]
Топографічна анатомія хребта та спинного мозгу [4]
Топографічна анатомія верхньої кінцівки [24]
Топографічна анатомія нижньої кінцівки [14]

Реклама

Статистика

Нервова система

НЕРВОВА СИСТЕМА (SYSTEMA NERVORUM)

У прогресивному розвитку тваринних організмів відбувалися два взаємно протилежних процеси: диференціація, пов'язана з розділенням функцій тканин і органів, та інтеграція, яка забезпечувала цілісність організму, сталість його внутрішнього середовища. Результатом інтеграції виявилася нервова система, яка регулює роботу всіх органів і систем, налагоджує між ними певні функціональні взаємозв'язки.
Специфічні властивості нервової тканини полягають у здатності сприймати різноманітну інформацію із зовнішнього або внутрішнього середовища, передавати отримані імпульси і відповідним чином відповідати на них.
Структурно - функціонально одиницею нервової системи є різної форми нервова клітина — неврон
(neuron), яка має відростки двох видів: дендрити (часто їх буває значна кількість) — коротші, через які надходить нервовий імпульс до тіла неврона, і аксон (нейрит) - звичайно довшії, одиничний, який несе нервовий імпульс від тіла неврона (мал. 223).
Аксони іноді вкриті мієліновими оболонками, іноді цих оболонок немає (волокна автономної нервової системи).
Щодо функціонального значення та деяких морфологічних особливостей неврони можуть бути розподілені на чутливі (аферентні), рухові (еферентні), автономні (рухові, секреторні), вставні, асоціативні та ін.
Чутливі (аферентні) неврони сприймають нервові імпульси із внутрішнього та зовнішнього середовища через чутливі нервові закінчення (рецептори) й дендрити. Це часто псевдоуніполярні неврони, відростки яких відходять від тіла неврона одним стовбуром, а потім роздвоюються (див. мал. 223, а).
Рухові (еферентні) неврони, на відміну від аферентних, отримують нервове збудження внаслідок імпульсів, які виникли в інших невронах, і передаються через особливі утвори (синапси) на дендрити (рідше на тіло) рухового неврона. Синапси мають різну структуру, але всі вони забезпечують тільки односторонню провідність імпульсу. Через аксон рухового неврона збудження досягає іннервованого органа, де через рухові закінчення забезпечує певний (руховий, секреторний) ефект. Ці неврони найчастіше є мультиполярними — мають різкі контури й значну кількість дендритів, що розгалужуються (див. мал. 223, б).
Асоціативні неврони забезпечують нервовий зв'язок між різними (прилеглими або розташованими поряд) групами нервових клітин. Ці неврони (вони містяться переважно в корі головного мозку) мають різноманітну форму.
Дендрити і аксони називають нервовими волокнами. У всіх органах і тканинах нервові волокна утворюють чутливі та рухові нервові закінчення. Чутливі нервові закінчення, або рецептори, сприймають подразнення із зовнішнього або внутрішнього середовища  перетворюють енергію подразників (механічних, хімічних, термічних, світлових, звукових тощо) на нервовий імпульс, який передається чутливими волокнами до центральної нервової системи. Рухові нервові закінчення та нервовими закінченнями створює нервову систему . Скупчення тіл нервових клітин утворює сіру речовину (substantia grisea), а їхніх відростків — білу речовину (substantia alba) центральної нервової системи.
Сукупність нервових клітин, розташованих поза центральною нервовою системою, має назву нервового вузла (ganglion) (спинномозкові вузли, вузли автономних сплетень тощо). Об'єднання нервових волокон у вигляді стовбура називається нервом (nervus). Розрізняють чутливі, рухові, автономні та змішані нерви.
В основі функцій нервової системи є рефлекс , морфологічну основу якого становить рефлекторна дуга. У найпростішому вигляді ця дуга складається з двох-трьох невронів: того, що приносить імпульс, або чутливого, й того, що виносить, або рухового, і часто вставного (див. кол. вкл., мал. X). Складніша дуга охоплює багато невронів.
Усі життєві прояви в організмі — чи то простий або складний м'язовий рух, робота травних залоз, обмін речовин тощо — здійснюються за участю нервової системи у вигляді нервово- рефлектор його процесу.
Найглибше дослідили рефлекторну функцію нервової системи І. П. Павлов і його послідовники. Пізніше було встановлено рефлекторну регулюючу роль вищих відділів головного мозку у функціях внутрішніх органів, а також нервові процеси, пов'язані із зворотною аферентацією, тобто передаванням сигналів від робочого органа до нервових клітин.
Філогенез нервової системи
В еволюції тваринного організму нервова система виникла порівняно пізно і зазнала великих змін. У найпростіших багатоклітинних нервові клітини розташовані на поверхні тіла і пов'язані з іншими клітинами організму за допомогою відростків і тканинної рідини (первинні нейрогуморальні зв'язки). У подальшому нервові клітини заглиблюються всередину тіла тварини. Через дендрити вони продовжують зберігати зв'язок із зовнішнім середовищем, а за допомогою аксонів справляють нервовий вплив на тканинні елементи й одночасно зв'язуються одна з одною (дифузна нервова система кишковопорожнинних). У подальшому відбувається скупчення нервових клітин у вигляді вузлової нервової системи (членистоногі, деякі хребетні). Нарешті, найбільша їх концентрація, внаслідок якої утворюється трубчаста центральна нервова система, з'являється у хордових і особливо хребетних. Вищим етапом еволюції центральної нервової системи є розвиток головного мозку, особливо його кори, що найбільше проявляється у приматів.
Онтогенез нервової системи
Онтогенез нервової системи в цілому повторює її філогенез (біогенетичний закон Геккеля — Мюллера, 1866): ектодермальна закладка, занурення нервової трубки всередину тіла зародка тощо. Проте в онтогенезі нервової системи відбувається різка акцелерація в її закладці, тобто якщо в філогенезі нервова тканина виникає пізніше за інші органи, то в онтогенезі вона закладається дуже рано. Це пояснюється загальною закономірністю онтогенезу, яка полягає у зрушенні закладок (гетерохронії найважливіших органів) на ранніх стадіях ембріогенезу.
У ембріона людини наприкінці третього тижня вздовж і суворо ззаду хорди шар клітин ектодерми дуже стовщується (мал. 224, а), внаслідок чого утворюється нервова пластинка. Стовщення пластинки відбувається нерівномірно, її краї збільшуються швидше (нервові складки), виникає нервова борозна (мал. 224, б і в). Клітини нервових складок швидко розмножуються й ніби діляться на дві групи: присередню, клітини якої, зливаючись одна з одною, замикають борозну, перетворюючи її в нервову трубку (краніальний і каудальний кінці її деякий час залишаються відкритими) (мал. 224, г), і бічну, яка утворює на протязі всієї довжини нервової трубки вузлову пластинку (мал. 224, д). В міру розвитку нервової трубки й вузлової пластинки відбувається занурення їх вглиб і відокремлення від зовнішнього зародкового листка.
Краніальний кінець відкритої нервової трубки рано закривається , але ще до його закриття виникають здуття (мозкові пухирці), з яких розвивається головний мозок. Із решти нервової трубки формується спинний мозок. Із вузлової пластинки утворюються спинномозкові вузли, а з її мігруючих клітин — вузли симпатичних стовбурів і автономних сплетень.
Розрізняють центральну та периферичну (з частиною, яка іннервує головним чином внутрішні органи, залози, непосму-говані м'язи і забезпечує трофіку тканин) нервову систему.


Вхід на сайт

Пошук

будь ласка збережи

Попередження

При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://anatomia.at.ua обов'язково

Реклама